ЗА СУДАМИ НЕОБХІДНО НАГЛЯДАТИ,
так вважає голова Апеляційного суду Волинської області
Вісімнадцять років тому поряд із правоохоронними структурами нашої держави створили і судові органи,
які стали правонаступниками судів Радянської України. Нині представники феміди Волинського краю ще й відзначають свою сімдесяту річницю. Напередодні професійного свята ми зустрілися із головою Апеляційного суду Волинської області Петром Тодосійовичем Філюком.
– До свята начебто негоже говорити про негаразди та проблеми, адже набагато простіше похвалитися показниками своєї роботи. Чи задоволені усім волиняни?
– Показники нашої праці – у законних і справедливих рішеннях. Хоча у будь-якому судовому процесі, як правило, беруть участь дві сторони. Коли ж вирішується справа на користь однієї, ображеною залишається інша. І навпаки.
– Напевне таким незадоволенням людей і користуються деякі політики, які тепер все частіше говорять про реформу судової системи країни?
– Хочу зауважити, що особливо гостро це питання ставиться останнім часом у політичних колах. Незважаючи на кризу саме державної влади, тривають постійні суперечки про кардинальну судову реформу, яка, у свою чергу, неможлива без визначення самих державних форм правління та устрою.
– Але ж кажуть, що реформуватимуть суди виключно для простих людей?
– Кажуть, що для простих людей, однак запитайте в українських громадян: чого вони хочуть? І ви почуєте, що хочуть, щоб суди знаходилися неподалік місця проживання людей, щоб за розгляд справи сплачувалося доступне мито, щоб суди виносили справедливі і законні рішення та у розумні строки, після чого ці рішення були своєчасно виконані.
– Бо, як скаржаться громадяни, через складну судову систему перегляду справ вони втрачають чимало…
– Звісно втрачають, адже доки спір тривалий час чекає на перегляд у столиці, то деякі незаконні рішення, винесені місцевими та залишені без змін апеляційними судами, набирають законної сили. І на час встановлення істини по справі все для людей втрачається безповоротно. Тож громадяни хоч і отримують законні рішення, однак ці рішення залишаються без виконання.
– Відомо, що саме за рішенням місцевих судів продається гектарами земля, хоча нібито й заборонений такий продаж.
– На продаж землі начебто існує мораторій, але такі судові рішення встановлюються місцевими суддями, і це є реальною загрозою для суспільства, оскільки ми втрачаємо і землю, і совість. Про це знають всі: і Президент, і Голова Верховного суду України, і голови апеляційних судів. Однак якось вплинути і зупинити цей процес ми не можемо, навіть не можемо відсторонити деяких осіб від посади і тим самим сприяємо корупції у судах. Ображені люди приходять зі скаргами до нас, адже голова суду, на їхню думку, міг би зупинити несправедливий процес.
– І на такий розгляд судового спору подекуди вже не можна оперативно зреагувати?
– На жаль не можна, бо таке рішення громадяни повинні оскаржувати до суду вищої інстанції. Причому своєчасно, тобто у встановлені законодавством терміни, які часто-густо просто людьми пропускаються.
– Звісно у селян немає часу та інколи зайвих грошей, аби поїхати у вищі судові інстанції, що знаходяться в обласному центрі чи у столиці.
– Через це 90 відсотків рішень виносяться місцевими судами і не оскаржуються. І не тому, що вони справедливі. Однак реформи чомусь пропонують почати не з них, а із судів вищих інстанцій.
– А на ваш погляд з чого треба починати?
– Реформувати найперше необхідно місцеві суди. І надати відповідні повноваження голові суду, який зможе оперативно реагувати на подібні порушення і сприяти законності при винесенні того чи іншого рішення або вироку.
– Але ж люди щотижня йдуть до Вас як до голови Апеляційного суду із подібними скаргами?
– Йдуть до мене, а інколи навіть їдуть у столицю, до Голови Верховного суду України. Проте такі звернення скеровуються на місця. Тобто мені на розгляд. Я можу і зобов'язаний вислухати кожну людину. А далі надати відповідь. І подекуди кілька разів одну і ту саму. Бо насправді не можу пояснювати кожному, що не маю ніяких повноважень, аби вплинути на те чи інше рішення у справі. Для чого тоді ці скарги? Коли ж такі звернення підставні і Верховний суд через тривалий час скасовує якісь незаконні рішення, то вони вже будуть виконаними, а час – втраченим безповоротно.
– Раніше існував порядок нагляду за судовими рішеннями. Напевне варто його було б поновити?
– Звичайно необхідно поновити порядок нагляду в хорошому розумінні цього слова. Створити президії суддів, на яких найдосвідченіші представники феміди могли б переглядати явно не законні рішення. Такий нагляд є і в Росії, і в Білорусі. Від цього не постраждали б і європейські стандарти, оскільки були б захищені інтереси громадян і держави.
– Щодо громадян, які мають певні соціальні гарантії, встановлені законодавством. Вони нині не можуть знайти у владних структурах соціального захисту.
– І йдуть у наші суди, а у судах виносяться рішення, хоча усі прекрасно розуміють, що вони ніколи не будуть виконані. Не будуть, наприклад, компенсовані кошти дітям війни чи іншим категоріям громадян. Тож ми практично працюємо ухолосту.
– Чи сприяє вирішенню злободенних питань створення різних судових інстанцій, приміром адміністративних?
– Звісно не сприяє. Адже подекуди людина не розуміє, до якого суду і з яким спором має звертатися. Та й після розгляду справ у окружних адміністративних судах рішення переглядаються в апеляційних впродовж року. Нині ще й пропонується реформа, пов'язана із створенням місцевих дільничних, окружних цивільних та кримінальних, потім ще й вищих спеціалізованих судів у столиці. Скажіть, хто із простих людей і за які кошти зможе дістатися до суду, що буде розташований за сотні кілометрів? Проте все це робиться під гаслом турботи про народ. Наприклад в областях, окрім існуючих місцевих, пропонується утворити окружні цивільний, кримінальний, адміністративний та господарські суди. Потім – чотири спеціалізовані апеляційні суди. Таким дрібненням хочуть зреалізувати конституційний принцип. Хоча, на мою думку, це треба впроваджувати шляхом внутрішньої спеціалізації судів, а не утворенням нових, у лабіринтах яких люди просто зможуть заблудитись, а не знайти справедливість. Ми ще не довели до ладу існуючої судової системи, а хочемо вже створювати нову.
– На мою думку у нашій країні є проблеми із винесенням справедливих вироків у кримінальних справах, оскільки іноді відчувається вплив органів слідства, які прийшли у судову інстанцію і попри все прагнуть отримати обвинувальний вирок. Чому недостатні докази інколи лягають в основу обвинувальних вироків?
– При розгляді кримінальних справ дуже важко зламати систему, яка складалася роками. Слідчі органи, ховаючись за таємницею слідства, підганяють і подають усе в необхідному їм руслі. Тому дуже важко спростувати версію правоохоронців, які мають можливості збирати на свій розсуд доказову базу.
– Не секрет, що молодь, яка не має роботи, сідає на наркотики чи захоплюється алкоголем, під дією якого скоює тяжкі злочини.
– Моя думка така, що доки у нашій державі пляшка горілки коштуватиме дешевше, аніж кілограм м'яса, то ми і матимемо ріст таких злочинів. Всі кажуть про епідемію грипу чи ще про якісь хвороби, але чомусь мовчать про епідемію алкогольну чи наркотичну...
Нещодавно колегією суддів Апеляційного суду розглядалась кримінальна справа, у якій за вироком Маневицького районного суду четверо молодих людей, один з котрих неповнолітній, були визнані винними у вчиненні розбійного нападу. Молоді люди у нетверезому стані вкрали рибу, проникнувши на рибодільницю. Коли охоронець підприємства помітив їх, то кілька хлопців почали бити його, а інші продовжували ловити рибу. Вкрали риби двадцять п'ять кілограмів і заподіяли сторожу тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Нападники отримали по вісім років ув'язнення, а неповнолітній хлопець – два роки позбавлення волі. І все це трапилося через те, що вони були нетверезими.
У травні цього року вироком Апеляційного суду Волинської області визнано винними у вчиненні розбою та вбивстві двох двадцятирічних молодиків, колишніх військовослужбовців контрактної служби. Парубки, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, задушили таксиста, бо не мали кількох гривень, аби розрахуватися за перевезення. Заволодівши автомобілем потерпілого, півтори доби у Володимир-Волинському, Любомльському та Старовижівському районах вони шукали купця на машину. Вироком апеляційного суду їх засуджено: одного до 15, а іншого – до 14 років позбавлення волі із конфіскацією майна.
– Напевне коли ж і борються із цими негативними явищами, то більше для встановлення показників своєї роботи, а не для толку?
– Напевне.
– В цілому щось не так у нашому домі, адже судова реформа, яка пропонується людям, тільки ускладнить і без того непросте сьогодення...
– Живуть черговими реформами, які, найімовірніше, впроваджуватимуть лише заради самих реформ.
– Хоча у свято краще говорити про щось приємне і згадати людей, які тривалий час трудяться на судовій ниві.
– Ми, звісно, відзначаємо своїх колег до професійного свята і не забуваємо ветеранів, тих, хто нині перебуває на заслуженому відпочинку. Достойних працівників дуже багато. А особливі слова подяки хотів би висловити суддям у відставці: колишньому голові Апеляційного суду Сергію Панасовичу Кіпеню та заступнику голови суду Борису Аркадійовичу Плахтію; першому заступнику голови Апеляційного суду Олександру Миколайовичу Фідрі, суддям Лідії Іванівні Хлапук, Миколі Івановичу Польовому, керівнику апарату Апеляційного суду Наталії Георгіївні Андрусік; головам місцевих судів області: Віктору Миколайовичу Гордійчуку, В'ячеславу Олександровичу Лесику, Надії Василівні Пікулі та багатьом-багатьом іншим головам судів, суддям та працівникам суду.
– Дякую за розмову. Вітаємо Вас і ваших колег із професійним святом.
