Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не підлягає з’ясуванню в порядку окремого провадження та може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов’язків з виховання дитини.

Такі правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом батька про встановлення факту самостійного виховання дитини.

За обставинами справи у вересні 2020 року в подружжя народився син. З лютого 2022 року син залишився проживати з батьком (заявник), а його мати виїхала за кордон. Заявник указував, що із цього часу мати не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує.

Заявник стверджував, що він – батько, який самостійно виховує дитину. Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.

Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні заяви батька, оскільки він не довів, що мати дитини не здійснює прав і не виконує обов’язків щодо своєї неповнолітньої дитини.

Велика Палата ВС виснувала, що в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов’язковим залученням органу опіки та піклування.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов’язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов’язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов’язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов’язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов’язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов’язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов’язків з виховання дитини.

Водночас суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, який має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов’язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов’язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі, не може з’ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121753944.

Верховний Суд