У яких категоріях справ доцільно запровадити обов’язкову досудову медіацію; які факти (пов’язані з війною) може встановлювати суд, а які – ні; якими є особливості звернення до суду в електронній формі? Відповіді на ці питання надала суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Наталія Сакара під час VIII Харківського міжнародного юридичного форуму, організованого Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого.

Наталія Сакара виступила на панельній дискусії «Інтеграція медіації у цивільне судочинство: кращі практики ЄС та перспективи для України» (https://www.youtube.com/live/JmT_R9NyZ-s) із доповіддю на тему «Присудова медіація: погляд судді».

Вона зазначила, що КЦС ВС розглядає справи переважно в письмовому провадженні й питання застосування медіаційних процедур виникають лише в одній категорії спорів – щодо визначення місця проживання дитини. При цьому медіацію пропонують учасникам спорів служби у справах дітей (хоча й таких справ небагато) і в КЦС ВС не було жодної справи, де б застосування цього інституту ініціювала одна зі сторін. 

Доповідачка зауважила, що касаційний суд не має механізму для того, щоб запропонувати учасникам справи медіаційну процедуру, і висловила жаль, що її не використовують активно суди першої інстанції.

Суддя розповіла про одну зі справ, у якій була доповідачем. Батьки, що подали первісний і зустрічний позови про визначення місця проживання дитини, до звернення до суду конфліктували між собою, під впливом працівника поліції написали розписку про домовленість, що донька буде п’ять днів проживати з матір’ю і два – з батьком. Але в розписці було застереження, що домовленість чинна до закінчення розгляду справи. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив місце проживання дитини з матір’ю. Коли справа надійшла до касаційного суду, розписка вже втратила дію, але, зауважила Наталія Сакара, суди першої та апеляційної інстанцій могли запропонувати сторонам медіацію та застосувати новий інститут спільної опіки з огляду на те, що раніше батьки фактично змогли домовитися про це.    

Іншу справу КЦС ВС слухав із викликом сторін. Під час спілкування стало зрозуміло, що конфлікт пов’язаний не так із дітьми, як зі спільним майном. З’ясувалося, що сторони можуть дійти домовленості щодо дітей, однак після оголошення перерви в засіданні вони не змогли укласти мирову угоду, бо не порозумілися щодо того, хто буде довозити дітей до місця зустрічі з іншим з батьків. Якби в попередніх судах була застосована медіація, вочевидь, сторони вирішили б це питання.

Доповідачка зазначила, що, на її погляд, в деяких категоріях спорів треба запроваджувати обов’язкову досудову медіацію. Особливо у спорах, що стосуються дітей. Ця процедура може бути застосована і до всіх сімейних спорів (розірвання шлюбу, поділ спільного майна тощо), трудових спорів, деяких спорів, які виникають із договірних правовідносин.   

Також Наталія Сакара виступила на панельній дискусії «Право на справедливий суд в умовах збройного конфлікту і повоєнного відновлення країни у вимірі ЄКПЛ» (https://www.youtube.com/live/ffevOccEGEQ) із доповіддю «Забезпечення права на доступ до правосуддя в умовах воєнного стану: огляд окремих проблем».

«З початком повномасштабної агресії рф проти України суди стикнулися із ситуацією, коли звичні норми процесуального права довелося застосовувати до незвичних реалій», – зауважила суддя. Вона акцентувала, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ доступ до правосуддя передбачає те, що особа повинна мати реальну можливість звернутися до суду, отримати вирішення свого питання, бути повідомленою про результати розгляду справи та отримати виконання рішення суду. 

Питання реального доступу до суду починається з того, які категорії справ можуть розглядатися в судовому порядку, а які – ні. Доповідачка звернула увагу на те, які нові категорії справ (пов’язані із запровадженням воєнного стану та ін.) можуть розглядатися в окремому провадженні. ЦПК України не визначає вичерпного переліку фактів, які можуть установлюватися в порядку окремого провадження, тому суди кожного разу перевіряють, чи можуть вони встановити певний факт. З огляду на специфіку фактів у цьому питанні виникають певні складнощі.

На сьогодні вже сталою є практика, що суд може встановлювати факт загибелі особи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та факт вимушеного переселення з окупованої території України в результаті збройної агресії рф. Специфічним тут є те, що необхідно встановити не лише відповідний факт (це можна зробити в позасудовому порядку), а й те, що це сталося внаслідок збройної агресії.

Також у порядку окремого провадження можна встановлювати факти народження дитини на тимчасово окупованій території України; смерті на території, де ведуться бойові дії; проживання однією сім’єю чоловіка та жінки (коли йдеться про виплати в разі загибелі військовослужбовця); перебування на утриманні загиблого військовослужбовця; реєстрації шлюбу на ТОТ; встановлення особи заявника.

Є судова практика про те, що не підлягають встановленню в судовому порядку факти: відмови особи від отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця; виключення з військового обліку, а також того, що особа не є військовозобов’язаною; здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров’я потребує соціальної послуги з догляду; того, що особа є єдиною, яка за законом має зобов’язання утримувати непрацездатну особу; самостійного виховання дитини; перебування у полоні. Такі факти встановлюються в адміністративному порядку.

Після повномасштабного вторгнення було змінено підсудність деяких судів, багато громадян змінило місце проживання – це вплинуло на доступ до суду. Наталія Сакара навела судову практику щодо підсудності справ із врахуванням зареєстрованого місця проживання (а не фактичної адреси), звернення до суду в електронній формі, поновлення процесуального строку, звільнення від сплати судового збору.

Також доповідачка розповіла про практику щодо забезпечення права на доступ до суду в разі знищення матеріалів цивільної справи; належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також ухвалене судове рішення; гарантій забезпечення права на особисту участь сторони у справі в умовах воєнного стану; загальних засад виконання судових рішень в умовах воєнного стану.

Презентація Наталії Сакари – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Zabezp_prava_na%20pravos_voen.pdf.

Крім того, Наталія Сакара взяла участь у панельній дискусії «Європейські фундаментальні цінності та цифровізація: захист даних, автоматизація, цифрові послуги та цифрові ринки (продовження)» (https://www.youtube.com/live/7EHf2gG6zTM), під час якої виступила на тему «Електронний суд: практика впровадження та перспективи».

Суддя розповіла про інновації, пов’язані з використанням інформаційних технологій під час здійснення правосуддя. Вона зазначила, що перші прообрази використання таких технологій у цивільному судочинстві можна побачити ще в попередніх процесуальних кодексах, які діяли до 2004 року. Йдеться про запровадження фіксування розгляду справи технічними засобами. Надалі в судочинстві застосовувалися певні елементи електронних доказів. Але прорив у використанні інформаційних технологій відбувся з набранням чинності новими редакціями процесуальних кодексів з 15 грудня 2017 року.

Кодекси передбачили можливість звернення до суду в електронній формі через ЄСІТС. Однак поки ця система впроваджувалася, з’явився такий спосіб звернення до суду, як направлення документів на офіційну електронну адресу суду. Певний проміжок часу паралельно існувала можливість звернення до суду й у звичайній паперовій формі, і шляхом направлення документів на електронну адресу суду. 5 жовтня 2021 року офіційно запрацювали деякі підсистеми ЄСІТС і в судовій практиці постало питання, чи можна допускати надалі звернення до суду через електронну адресу. У постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22 Велика Палата ВС зробила висновок, що на електронну адресу суду можуть надсилати документи особи, для яких не передбачено обов’язкову реєстрацію електронного кабінету в ЄСІТС. Інші ж особи повинні подавати документи через електронний кабінет.

Наталія Сакара навела практику ВС про те, що заяви, які подаються до суду в електронній формі (незалежно від того, через ЄСІТС чи електронну адресу суду), повинні бути підписані електронним цифровим підписом. Також вона зауважила, що при подачі документів до суду в електронній формі до суми судового збору застосовується коефіцієнт 0,8. При цьому ВП ВС зробила висновок, що цей коефіцієнт застосовується з моменту, коли запрацювали хоч якісь підсистеми ЄСІТС. Водночас допускається надання платіжних доручень або квитанцій про сплату судового збору, отриманих в електронному кабінеті банку.

Доповідачка звернула увагу на постанову ВС від 4 жовтня 2022 року у справі № 910/622/22. В ній зроблено висновок, що сторона повинна надсилати паперові копії документів іншій стороні, якщо остання не зобов’язана мати і не має електронний кабінет у ЄСІТС.

Також суддя розповіла про особливості оформлення документів на підтвердження повноважень представника; про електронні докази (вони можуть бути в таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом); повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи та ухвалені судові рішення; проведення судового засідання в режимі відеоконференції та ін.

Презентація Наталії Сакари – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Elektr_sud.pdf.

Верховний Суд