Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу позивача, подану на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позову до Кредитної спілки про захист прав споживача та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання договору.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні апеляційної скарги та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції погодився з мотивацією місцевого суду при вирішенні спору між сторонами.

Відомо, що позивач уклав із відповідачем низку договорів про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок Кредитної спілки на умовах строковості, зворотності та платності.

Оскільки відповідач умов договору не виконав, позивач у судовому порядку стягнув із кредитної спілки за всіма договорами членські внески із врахуванням процентів.

Ще двома рішеннями місцевого суду, ухвалених у 2020 та 2023 роках, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами, що складається з інфляційних нарахувань та 3 % річних на суму боргу по внесках.

На момент розгляду справи в апеляційному суді рішення набули законної сили, однак жодне з них Кредитною спілкою не виконане.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання договору, позивач свої вимоги обґрунтував положеннями частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Такі покликання сторони у даному спорі є безпідставними.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якою обґрунтовано позов, у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Таким чином, пеня, передбачена частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов’язання на користь споживача.

Позивач у справі, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути пеню за один рік, що передував зверненню до суду з цим позовом. Однак вказаними нормами закону передбачено, що такі умови поширюються лише на діючі договори. При цьому, за обставинами справи, після ухвалення судових рішень про стягнення з відповідача грошових коштів, внесених позивачем за договором банківського вкладу та процентів, позивач скористався правом на розірвання договорів банківського вкладу, а, отже, договірні зобов’язання, після набрання чинності судовим рішенням, між сторонами припинилися.

З огляду на такі обставини, апеляційний суд не зміг взяти до уваги викладені позивачем в апеляційній скарзі заперечення проти того, що договори між ним та відповідачем припинені та покликання на те, що вони діють.

Так, у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України)). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в таких випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов’язків (постанови Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17-ц).

Тобто, після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598, 651 ЦК України є підставою для їх припинення

Відтак, виплата передбаченої договором та встановленої статтями 549, 551 ЦК України пені поширюється лише на період дії договору банківського вкладу та після припинення такого договору вказана пеня не нараховується. Після розірвання договору банківського вкладу за судовим рішенням пеня за договором не нараховується, оскільки договірні зобов’язання, у тому числі і з виплати пені, припиняються.

Таким чином, з моменту набрання судовими рішеннями про стягнення з відповідача  грошових коштів, внесених позивачем за договором банківського вкладу та процентів законної сили, на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до ч. 5 ст. 10 цього Закону не нараховується.

Після ухвалення вказаних рішень та набрання ними законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов’язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України, у зв’язку з невиконанням відповідачем судових рішень.  

Постанова Рівненського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у справі № 569/23448/23 (провадження № 22-ц/4815/668/24).