Судова практика має бути спрямована таким чином, щоб робота працівників поліції, прокуратури, представників громадських організацій, які опікуються питаннями запобігання домашньому насильству, не була даремною. Так само важливо, щоб як потерпіла особа, так і особа, яку притягують до кримінальної відповідальності, розуміли, що судове рішення є справедливим.

На цьому акцентувала суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Надія Стефанів під час навчально-практичного семінару «Особливості документування та проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях за фактами домашнього насильства з урахуванням прав та інтересів постраждалих, у тому числі дітей».

За її словами, після ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) у 2022 році судова практика стала стабільнішою. Ратифікація цієї Конвенції була основою для змін, а судді отримали змогу безпосередньо посилатися на її норми в судових рішеннях.

Суддя зазначила про три основні принципи Стамбульської конвенції:

– принцип належної уваги з боку держави;

– підхід, зосереджений на правах і потребах постраждалих осіб;

– принцип міжвідомчої координації між держустановами та громадськими організаціями.

Розповідаючи про три напрями діяльності за Стамбульською конвенцією (запобігання, захист, переслідування), спікерка зауважила, що третій напрям (переслідування) передбачає криміналізацію всіх форм насильства стосовно жінок. Проте цей напрям не впроваджений до кінця в національному законодавстві. Форми насильства стосовно жінок поки не збігаються в Стамбульській конвенції та КК України.

Надія Стефанів зупинилася на практиці Європейського суду з прав людини у справах щодо домашнього насильства. Наприклад, у справі «Опуз проти Туреччини» ЄСПЛ наголосив, що держава має виконувати обов’язки з імплементації системи покарань за домашнє насильство та заходів щодо захисту жертв насильства й надання державою ефективного захисту жінкам. Також важливо, що в цьому рішенні ЄСПЛ вказав на те, що гендерне насильство є формою дискримінації.

У рішенні у справі «Белшан проти Румунії» ЄСПЛ визнав порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (заборона катування) через нездатність органів влади належно захистити заявницю від насильства її чоловіка та ст. 14 Конвенції (заборона дискримінації) разом зі ст. 3, оскільки насильство було гендерно зумовленим.

Справа «Левчук проти України» стосувалася скарги заявниці на те, що відхилення позову про виселення проти її колишнього чоловіка наражало її та її трьох дітей на ризик домашнього насильства й залякування. ЄСПЛ у цій справі констатував порушення ст. 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Щодо практики Верховного Суду у справах, пов’язаних з домашнім насильством, Надія Стефанів навела позицію об’єднаної палати ККС ВС, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19. У цій постанові ВС зазначив, що встановлена в п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов’язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред’явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.

Окрім цього, розповідаючи про особливості призначення покарання за вчинення злочину, пов’язаного з домашнім насильством, доповідачка нагадала про постанову ККС ВС від 20 квітня 2021 року у справі № 457/529/20. Зокрема, у ній вказано, що вирішення питання під час підготовчого судового засідання щодо складання досудової доповіді є правом суду, яке обмежується винятковими випадками, коли складання такої досудової доповіді є обов’язковим.

Захід організувала Громадська організація «Ресурсний центр недержавних організацій».

Верховний Суд