Майном, яке належить малолітній дитині, тобто дитині віком до 14 років, управляють батьки без спеціального на те повноваження. Вони зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси (частина перша статті 177 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс)).

У разі якщо управління майном здійснює опікун, він може представляти інтереси малолітньої дитини на підставі документа, що посвідчує факт призначення його опікуном цієї дитини.

Відповідно до частини другої статті 177 Кодексу, батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:

- відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;

- видавати письмові зобов’язання від імені малолітньої дитини;

- вчиняти правочини щодо:

об’єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина;

відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.

Крім того, у статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» вказано, що органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень не допускається. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Зауважуємо, що відповідно до статті 720 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей.

Згідно з частиною третьою статті 177 Кодексу батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло (частина четверта статті 177 Кодексу).

Відповідно до частини п’ятої статті 177 Кодексу органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

- мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 Кодексу;

- судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;

- до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;

- особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

- між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

- між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

- вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Рішення органів опіки та піклування може бути оскаржено до суду відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у шестимісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини шостої статті 177 Кодексу при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків.

Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними.

Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина сьома статті 177 Кодексу).

Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (частина восьма – дев’ята статті 177 Кодексу).

Зазначаємо, що згідно зі статтею 178 Кодексу дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім’ї.

Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Зауважуємо, що відповідно до статті 179 Кодексу аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Крім того, вона має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Інформація станом на 04.09.2024

Міністерство юстиції України