Віндикація в межах провадження у справі про банкрутство є не лише способом консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника з урахуванням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також презюмується. Такий захист спрямований на запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням безперешкодного користування своїм майном саме власником, у тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки власник майна наділений, зокрема, правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи – боржника загалом, так і на права керівників юридичної особи та її учасників.

При застосуванні положень ст. 388 ЦК України в поєднанні з положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у відносинах між боржником-позивачем та добросовісними набувачами суди повинні встановити підстави набуття спірного майна добросовісним набувачем, значення такого майна для добросовісного набувача, зіставити вартість цього майна з майновим станом особи-відповідача, а також установити цільове призначення такого майна та обставини його використання добросовісним набувачем, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин і їхні фактичні наміри, а також інші обставини, які поза обґрунтованим сумнівом свідчитимуть про пропорційність втручання в мирне володіння майном добросовісним набувачем.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

У справі, що розглядалася, ліквідатор боржника в межах справи про банкрутство звернувся з позовом до фізичних осіб про витребування земельних ділянок на користь боржника.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено з мотивів того, що витребування спірних земельних ділянок призведе до непропорційного втручання у право власності добросовісних набувачів.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, КГС ВС зазначив, що легітимною метою в разі витребування арбітражним керуючим (ліквідатором) нерухомого майна від набувача такого майна на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об’єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів.

При цьому значення віндикації від добросовісного набувача в межах провадження у справі про банкрутство не може розглядатися лише як спосіб консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника з урахуванням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, презюмується. Такий захист спрямований на запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням безперешкодного користування своїм майном саме власником, у тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки такий власник майна наділений, зокрема, правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника загалом, так і на права керівників юридичної особи, її засновників та учасників.

Для здійснення контролю за користуванням майном із метою захисту суспільного інтересу або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів суди повинні, зокрема, визначити підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, зіставити вартість цього майна з майновим станом особи-відповідача, установити цільове призначення цього майна та обставини його використання, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин і їхні фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Визначення таких обставин безпосередньо впливає на рішення суду за наявності прямо встановленого вибуття спірного майна поза волею власника та набуття майна добросовісним набувачем за відплатним правочином, оскільки дасть змогу визначити, чи є таке втручання пропорційним його меті. 

Водночас суди не встановили, чи наявна у вимозі ліквідатора боржника легітимна мета, також не встановили важливість спірних земельних ділянок для відповідачів, цільове призначення цього майна та обставини його використання (з якою метою відповідачі його придбали), вплив втрати такого майна на їхній майновий стан та можливість компенсації відповідачам вартості такого майна, волевиявлення учасників правовідносин і їхні фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Постанова КГС ВС від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120065331.

Верховний Суд