Роль судового контролю на стадії виконання судових рішень, юрисдикційність спорів щодо оскарження дій державних чи приватних виконавців, процедура заміни сторони виконавчого провадження, розгляд скарг на дії виконавців у межах справи про банкрутство, дія мораторію у виконавчому провадженні, розмір основної винагороди приватного виконавця. Про це і про практику Верховного Суду у справах, пов’язаних із виконанням рішень судів, розповіли судді Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук, Сергій Мартєв та Олександр Банасько під час вебінару «Актуальна судова практика з питань примусового виконання рішень», який відбувся в межах підвищення кваліфікації приватних виконавців.

Як акцентував Олег Ткачук, спільна позиція суддів Верховного Суду полягає в тому, що рішення судів мають виконуватися. «Немає сенсу розпочинати судове провадження, якщо відсутня перспектива виконання судового рішення», – зауважив він.

Обговорення питань щодо забезпечення виконання судових рішень, на переконання судді, вкрай важливе для реалізації права особи на справедливий, ефективний, швидкий судовий захист. Доповідач нагадав, що цьогоріч у березні відбулося засідання робочої групи Науково-консультативної ради при Верховному Суді, присвячене саме проблемам і механізмам виконання судових рішень (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1576098/).

Олег Ткачук розповів про дві справи, у яких Велика Палата ВС зробила висновки щодо механізмів судового контролю за виконанням судових рішень.

У першій з них (постанова ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1241372/) Велика Палата ВС окреслила загальні підходи до питання судового контролю на стадії виконання судових рішень. У цій справі особа оскаржила дії начальника відділу державної виконавчої служби (ДВС), який не скасував постанову виконавця про направлення виконавчого провадження до іншого відділу ДВС. ВП ВС повторила попередні висновки Верховного Суду про те, що судовий контроль здійснюють суди тієї юрисдикції, у межах якої була вирішена справа. Окрім цього, ВП ВС пояснила, що у зведеному виконавчому провадженні судовий контроль здійснює суд адміністративної юрисдикції незалежно від того, у яких судах слухалася відповідна справа. Якщо ж виконавчі провадження не були об’єднані у зведене виконавче провадження, то справа слухається в суді тієї юрисдикції, у межах якої справа була розглянута по суті.

Також у цій справі ВП ВС вказала, що постанова начальника відділу ДВС може бути оскаржена в судовому порядку, адже, по-перше, юрисдикція судів поширюється на всі судові спори відповідно до Конституції України, а по-друге, судовий контроль має забезпечити виконання судових рішень належним чином. Юрисдикція ж визначається не тільки складом сторін, які беруть участь у справі, а й характером правовідносин, що склалися. Оскільки ця справа вирішувалася в судах загальної юрисдикції, то ВП ВС дійшла висновку, що оскарження дій начальника відділу ДВС підлягає вирішенню також у суді загальної юрисдикції. Окремо ВП ВС у цій постанові вказала на те, що до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів ДВС у процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1369137/) стосувалася повноважень суду скасовувати рішення державних чи приватних виконавців. У цій справі було оскаржено рішення виконавця про закінчення виконавчого провадження. ВП ВС вказала, що судовий контроль поширюється, у тому числі, на рішення про закінчення виконавчого провадження. Тож суд наділений повноваженнями скасовувати рішення органів ДВС чи приватних виконавців, визнаючи неправомірними їхні дії.

Практику Верховного Суду стосовно розгляду заяв про заміну сторони виконавчого провадження висвітлив Сергій Мартєв.

За його словами, раніше сторону виконавчого провадження замінювали за будь-яких умов, фактично без будь-яких обмежень. Однак під час виконання судових рішень, пов’язаних, зокрема, зі стягненням банківських кредитів, довелося стикнутися з безліччю процесуальних зловживань. Для того щоб запобігти таким діям, ВП ВС запровадила певні підходи.

Так, у постанові ВП ВС від 23 січня 2019 року у справі № 803/1273/16 ідеться, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом. Такий правонаступник кредитора має право звертатися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. При цьому процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу, включно зі стадією виконання судового рішення.

«Ще один підхід, сформульований Великою Палатою ВС, стосується того, що всі процесуальні дії, які були вчинені до правопопередника, є обов’язковими для правонаступника. Це один із засобів боротьби зі зловживанням процесуальними правами», – пояснив суддя.

Сергій Мартєв зазначив, що під час виконання судових рішень постають питання щодо, наприклад, субсидіарної відповідальності. За практикою ВП ВС субсидіарний боржник не стає автоматично правонаступником попереднього боржника. Такий підхід сприяє тому, щоб не позбавляти субсидіарного боржника права в судовому порядку заперечувати проти суми боргу, відповідальності за невчасно виконане зобов’язання (постанова ВП ВС від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18).

Також, як зауважив спікер, на стадії виконання судових рішень можуть виникнути питання щодо об’єднання юридичних осіб, утворення нової юридичної особи шляхом виділу, поділу, злиття. У вказаній вище постанові ВП ВС дійшла висновку, що юридична особа, яка утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Окрім цього, Сергій Мартєв зосередився на постанові ВП ВС від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21. Відповідно до наведеного в ній висновку заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, відкритого через необхідність виконання рішення «несудового» органу.

Також суддя зупинився на відновленні втраченого виконавчого провадження, що актуально з огляду на окупацію росією частини території України. Цьому питанню була присвячена постанова Касаційного господарського суду у складі ВС від 30 червня 2022 року у справі № 5020-1129/2012. Серед іншого, КГС ВС звернув увагу на те, що виконавче провадження може бути відновлено без дубліката виконавчого документа, якщо відповідно до заяви боржника виконавче провадження, виконання за яким здійснювалося на тимчасово окупованій території України, необхідно відновити у зв’язку з наміром боржника виконати рішення або необхідністю припинення заходів примусового виконання рішень. В усіх інших випадках виконавче провадження має відновлюватися лише за наявності саме дубліката виконавчого документа, а не просто його копії.

Олександр Банасько висвітлив проблематику оскарження дій органів ДВС чи приватних виконавців, які безпосередньо пов’язані зі справами про банкрутство.

Так, він розповів про юрисдикцію суду щодо розгляду скарг на дії виконавців. Відповідно до практики КГС ВС якщо скарга боржника була подана на дії державного або приватного виконавця, які були вчинені після 21 жовтня 2019 року, то з урахуванням ст. 7 КУзПБ розгляд відповідного спору належить до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

У цьому контексті суддя нагадав і про постанову ВП ВС від 31 серпня 2023 року у справі № 640/26320/20 (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1481420/) в якій зазначено, що спори щодо оскарження постанови державного виконавця про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з примусового виконання наказів господарського суду, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, підлягають розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

«Принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, універсальний, і норми ГПК України та КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила. Такий підхід є дієвим механізмом забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, про що вказано в постанові КГС ВС від 13 квітня 2023 року у справі № 910/21981/16», – додав Олександр Банасько.

Стосовно дії мораторію суддя зазначив, що, за КУзПБ, відкриття мораторію призводить до юридичних наслідків щодо розпочатих виконавчих дій. Як приклад доповідач навів постанову КГС ВС від 22 вересня 2021 року у справі № 905/1923/15. У ній вказано, що після спливу 170 днів із дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарський суд протягом цього часу не прийняв постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Після введення мораторію у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи всі дії щодо індивідуального задоволення вимог кредитора, які вчиняються поза межами процедур неплатоспроможності, мають припинитися негайно й на будь-якій стадії такого процесу з метою передання майна боржника під контроль суду у справі про неплатоспроможність (постанова КГС ВС від 14 вересня 2021 року у справі № 908/2536/20).

Також Олександр Банасько нагадав, зокрема, про постанову КГС ВС від 7 липня 2022 року у справі № 916/1456/21, яка стосувалася визнання грошовим зобов’язанням у розумінні ст. 1 КУзПБ основної винагороди приватного виконавця. Як зауважив суддя, основна винагорода є сумою, яка обраховується в розмірі 10 % від суми боргу, визначеної у виконавчому документі, але ця сума має визначатися пропорційно до фактично стягнутої суми під час вчинення заходів примусового характеру.

Серед іншого, спікер навів підстави зупинення виконавчого провадження. Так, офіційне оприлюднення в ЄДРСР вступної та резолютивної частин рішення суду про відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог його кредиторів є достатньою підставою для виконання державним виконавцем покладеного на нього обов’язку та зупинення вчинення виконавчих дій щодо боржника (постанова КГС ВС від 8 липня 2021 року у справі № 917/1400/16).

Презентація Олександра Банаська доступна за посиланням – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/26_07_2024_prezen_Banasko.pdf.

Вебінар організувала Асоціація приватних виконавців України.

Верховний Суд