Про це сказала суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Олена Білоконь під час презентації другого видання підручника з методичними матеріалами «Медіація у професійній діяльності юриста», співавтором якого вона стала. Представлення видання відбулося на VIII Міжнародному форумі «Медіація і право».

Олена Білоконь взяла участь у підготовці розділу підручника, присвяченого медіації в діяльності судді. Під час написання розділу вона орієнтувалася на читацьку аудиторію: діючих суддів та студентів-правників, які бажають обрати роботу в судовій системі.

За словами доповідачки, з офіційним обранням Україною європейського вектора суспільного розвитку лідерство державного судочинства у врегулюванні конфліктів уже не є абсолютним. Нині люди в нашій країні мають вибір: іти до суду або обрати позасудові процедури вирішення конфлікту, зокрема медіацію.

«Це право гарантується державою, оскільки чинні процесуальні кодекси містять спеціальні процесуальні інструменти, які уможливлюють доступ сторін до медіації без втрати можливості скористатися надалі й державним судочинством, якщо в рамках процедури медіації спір не вирішено», – сказала суддя. 

Орієнтуючись на читача, у підручнику вона зазначила конкретні процесуальні норми, які вказують на те, що суддя під час судового провадження має не тільки обов’язок з’ясувати, чи бажають сторони провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, а й створювати умови для примирення через оголошення перерви, зупинення провадження у справі, за наявності законних підстав затвердження мирової угоди та повернення сплаченого судового збору.

Олена Білоконь зауважила, що хоча медіація й не належить до обов’язків судді, але добросовісний суддя, який має людиноцентричний погляд на закон і право, не може не розуміти цінності  медіації як екологічного способу врегулювання конфліктів, за якого сторони шляхом взаєморозуміння, взаємних поступок ухвалюють спільне рішення.

Комунікація судді та сторін про медіацію є створенням судом умов для стимулювання менш формалізованих способів урегулювання конфліктів, потенційно сприятиме утвердженню довіри  до суду, зменшенню кількості справ і, як наслідок, бюджетних витрат на державне судочинство, а також допоможе поліпшити ефективність здійснення правосуддя загалом.

Якщо наслідком вирішення спору є не судове рішення, а угода за результатами медіації, судова система позбавляється низки ймовірних справ, пов’язаних із примусовим виконанням судового рішення. Водночас створений самими учасниками конфлікту варіант його вирішення із задоволенням значущих інтересів сторін є кращою запорукою його виконуваності й основою для побудови здорових стосунків у майбутньому як між конкретними особами, так і в усьому суспільстві.

Цікавим було дослідження співвідношення медіації та відносно нового процесуального інституту – врегулювання спору за участі судді, яке ґрунтувалося на аналізі судової практики та її узагальненні окремими апеляційними судами.

Укладення сторонами мирової угоди, відмова позивача від позову чи визнання його відповідачем, заява позивача про відмову від позову – це найбажаніші підстави припинення врегулювання спору за участю судді, оскільки це означає, що конкретний конфлікт вирішено в умовах економії ресурсів держави та сторін поза судовим розглядом із прийняттям спільного рішення, яке задовольняє сторони і саме тому збільшує вірогідність його виконання. Судді досить обережно ставляться до цього інституту головним чином через складність зміни стереотипу ролі судді при вирішенні конфлікту, оскільки судді обирають активну роль навіть при врегулюванні спору за участю судді, а сторони конфлікту фактично стають не учасниками перемовин, а скоріше сприймають ініціативу суду.

Підсумовуючи, Олена Білоконь зазначила, що, готуючи матеріал, вона намагалася зі свого досвіду і бачення донести до читачів книги, що медіація може бути корисною у спорах, дуже чутливих до збереження стосунків між сторонами в майбутньому (наприклад, спадкових та сімейних спорах), або у спорах, що можуть нести ризики репутаційних втрат (бізнесових, трудових спорах). «Тому я орієнтувала читача нашого підручника на те, що суддя може робити свій вклад у розвиток медіації, втілюючи у своїй професійній діяльності партнерську взаємодію між державним судочинством і медіацією, та здатен допомогти реалізувати потенціал медіації стати ефективним юридичним інструментом мирного і взаємовигідного врегулювання конфліктів», – сказала Олена Білоконь.

VIII Міжнародний форум «Медіація і право» організований спільно Українською академією медіації в рамках проєкту ЄС «CONSENT», проєктом ЄС «Право-Justice» та за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках програми «Справедливість для всіх».

Верховний Суд