7 грудня 2017 року був ухвалений Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». На його підставі було внесено зміни до КК України й КПК України, зокрема, з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобіганню насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Так, до КК України було додано низку нових кримінальних правопорушень, як-от: примушування до аборту без добровільної згоди потерпілої особи (ч. 2 ст. 134 КК України); примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи (ч. 4 ст. 134 КК України); примушування до шлюбу (ст. 151-2 КК України); невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників (ст. 390-1 КК України). Також змін зазнала ст. 152 КК України.

Про це зазначила суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва на семінарі-тренінгу для представників органів досудового розслідування Національної поліції України та прокурорів щодо обговорення актуальних проблем документування та розслідування фактів домашнього насильства й кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством.

Поняття «домашнє насильство» охоплює діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання, або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

За положеннями Стамбульської конвенції, домашнім насильством є всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім’ї чи в межах місця проживання, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або партнерами, незалежно від того, чи проживає / проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва.

Як пояснила суддя, крім власне домашнього насильства як кримінального правопорушення, українське законодавство передбачає таке поняття, як «злочин, пов’язаний з домашнім насильством». Наприклад, у постанові ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19 вказано, що злочин, пов’язаний із домашнім насильством, є ширшим за поняття «домашнє насильство» й може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства.

Злочином, пов’язаним з домашнім насильством, є будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого містять хоча б один з елементів, перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», незалежно від того, чи вказано їх у відповідній статті (частині статті) КК України як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. «Важливо, що такі кримінальні провадження не можуть бути закриті в разі, якщо потерпіла особа відмовилася від обвинувачення, про що є застереження в п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України», – наголосила Світлана Яковлєва.

Доповідачка пояснила, що для обґрунтування наявності домашнього насильства недостатньо зазначити в обвинувальному акті, що потерпілий є членом сім’ї обвинуваченого. Сторона обвинувачення має довести обставини, які свідчать, що потерпіла від інкримінованого злочину особа є водночас і жертвою домашнього насильства (постанова ККС ВС від 17 червня 2021 року у справі № 717/764/20).

На переконання судді, ще одна особливість розгляду справ, пов’язаних із домашніх насильством, полягає в необхідності відмежування положень ст. 126-1 КК України від норм ст. 173-2 КУпАП, що передбачає притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру. Критерієм розмежування в таких ситуаціях є характер завданої шкоди. Шкода фізичному або психологічному здоров’ю потерпілої особи, передбачена ст. 173-2 КУпАП, саме з метою відмежування від шкоди, визначеної ст. 126-1 КК, не охоплюється поняттям «фізичні або психологічні страждання, втрата працездатності, емоційна залежність, погіршення якості життя потерпілої особи».

Щодо сексуального насильства як однієї з форм домашнього насильства Світлана Яковлєва зупинилася на випадках сексуального насильства між подружжям. Вона пояснила, що відповідальність за зґвалтування або сексуальне насильство, вчинене між подружжям / колишнім подружжям чи стосовно особи, з якою кривдник не перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі, але перебуває в сімейних чи просто близьких відносинах, передбачена спеціальними нормами – ч. 2 ст. 152 або ч. 2 ст. 153 КК України. До того ж обов’язково потрібно довести, що такі незаконні дії сексуального характеру були вчинені без чітко вираженої або переконливої для особи, яка вчиняє такі дії, згоди потерпілої особи.

Крім того, лекторка зосередилася на особливостях початку досудового розслідування щодо злочинів, пов’язаних із домашнім насильством. У такій категорії справ кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення та може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілої особи. Умовою внесення відомостей до ЄРДР за ст. 126-1 КК України є зазначення потерпілою особою в заяві, що дії кривдника призвели до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, та наявність систематичності вчинення домашнього насильства (три та більше актів насильства).

При цьому, за висновком ККС ВС у постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 725/4683/20, систему може становити як неодноразово застосована одна із трьох форм насильства, зазначена в ст. 126-1 КК, так і різні варіанти поєднання як фізичного, так і психологічного та економічного насильства щодо тієї самої потерпілої особи чи осіб. До того ж для доведення систематичності домашнього насильства важливими є сам факт і обставини вчинення окремих його епізодів, а не те, чи був кривдник притягнений до відповідальності, зокрема адміністративної, за попередні випадки домашнього насильства. Такі факти мають бути доведені належними доказами.

Також, як зауважила Світлана Яковлєва, щоб довести наявність зв’язку кримінального правопорушення з домашнім насильством, сторона обвинувачення в повідомленні про підозру, обвинувальному акті обов’язково має зазначити, що суспільно небезпечне діяння пов’язане саме з домашнім насильством, а на обґрунтування своєї позиції надати відповідні докази. Інакше підозрюваний (обвинувачений) буде позбавлений процесуальної можливості ефективно захищатися та спростувати висунуте обвинувачення (постанова ККС ВС від 4 травня 2020 року у справі № 531/193/19).

Важливим моментом є і те, що якщо домашнє насильство вчиняється до особи, яка не досягла 18 років, то такі дії кваліфікуються як домашнє насильство, вчинене до дитини. Дитина є потерпілою від домашнього насильства, якщо вона: зазнала домашнього насильства в будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.

Стосовно угоди про примирення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних із домашнім насильством, суддя вказала, що така угода може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника.

Детальніше з презентацією Світлани Яковлєвої можна ознайомитися за посиланням – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/18_07_2024_prez_yakovleva.pdf.

Тренінг організований Головним слідчим управлінням Національної поліції України.

Верховний Суд