Положення ч. 1 ст. 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місяця проживання або перебування фізичної особи – позивача. Тому позови, наведені в ч. 1 ст. 28 ЦПК України, не можуть пред’являтися за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого.

Такий висновок про застосування норм права, забезпечуючи єдність судової практики, зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі про скасування наказу та поновлення на роботі.

Позивач звернувся до суду за місцем свого проживання в орендованій квартирі. На підтвердження місця проживання за цією адресою надав договір оренди. Суд першої інстанції розглянув справу і задовольнив позов. Апеляційний суд залишив рішення суду без змін, а на відповідні доводи апеляційної скарги належним чином не відреагував.

У касаційній скарзі відповідач, зокрема, посилався на те, що позивач зареєстрований за іншою адресою, а не в орендованій квартирі, тому районний суд розглянув справу з порушенням територіальної підсудності.

ОП КЦС скасувала судові рішення, направила справу на новий розгляд до суду, юрисдикція якого поширюється на адресу, де зареєстровано місце проживання позивача, зробивши такі правові висновки.

Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов’язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (ст. 378, п. 6 ч. 1 ст. 411 ЦПК України).

Перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у ст. 28 ЦПК України, зокрема, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Особа може мати декілька місць проживання / перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання / перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання / перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи – сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, не встановив зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача та не взяв до уваги, що згідно з копією його паспорта, що є в матеріалах справи, місце його реєстрації відмінне від адреси, зазначеної в наданому позивачем договорі оренди житлового приміщення, договір оренди не містить інформації про реєстрацію місця проживання чи реєстрацію його місця перебування позивача. Суд апеляційної інстанції не спростував доводи апеляційної скарги, зазначивши в постанові, що порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності не заслуговують на увагу.

Постанова Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120029704.

Верховний Суд