У касаційній скарзі сторона захисту стверджувала, що її підзахисний вчинив закінчений замах на добровільне зайняття посади в правоохоронному органі, оскільки виконував функції лише з охорони будівлі, що не свідчить про реалізацію ним обов’язків, притаманних посаді поліцейського в правоохоронному органі.

За обставинами справи громадянин України за пропозицією військових рф добровільно зайняв посаду поліцейського патрульно-постової служби в незаконному правоохоронному органі «народна міліція», створеному на тимчасово окупованій території, та почав виконувати обов’язки з охорони в нічний час його адміністративної будівлі. Таким чином, обвинувачений виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, злочин був закінченим з моменту зайняття ним посади, коли він фактично взявся за виконання трудових обов’язків у цьому органі з метою забезпечення його функціонування. Зміст виконаної ним роботи в цьому конкретному випадку не впливає на кваліфікацію його дій.

Не погоджуючись із доводами касаційної скарги, ККС ВС вказав, що в диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК України встановлено відповідальність саме за зайняття посади в незаконно створеному органі, а не за конкретну діяльність особи під час виконуваної нею роботи. За результатами розгляду касаційної скарги ККС ВС залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій.

Постанова ККС ВС від 20 червня 2024 року у справі № 953/7182/23 (провадження № 51-7232км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/119961119.

Верховний Суд