Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мирослава Білак взяла участь у четвертій щорічній конференції «Викривачі корупції в Україні: успіхи та виклики» і висвітлила ключові питання судової практики щодо захисту трудових прав викривачів.

На початку доповіді Мирослава Білак наголосила, що інститут викривача має ключове значення для України на шляху до євроінтеграції. Цей інститут є новим елементом в антикорупційному механізмі, який ще формується. При цьому КАС ВС сформував практику, що легітимізує інститут викривача, створюючи основний фундамент для майбутньої судової практики та законодавчої бази.

Доповідачка зауважила, що визначальною для формування судової практики щодо захисту прав викривачів є постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 815/2074/18, у якій детально досліджено питання про статус викривача та момент, з якого на нього поширюються певні гарантії.

У цій справі працівник звернувся з позовом до роботодавця, який притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності та ініціював скорочення його посади. Позивач наголошував, що ряд негативних заходів впливу було вжито після повідомлення ним про скоєння корупційного злочину керівництвом. Це стало причиною виникнення конфлікту інтересів та упередженості керівника при прийнятті рішень щодо працівника.

Верховний Суд погодився з тим, що після повідомлення позивачем про вчинення його керівником корупційного правопорушення в останнього виник конфлікт між приватними інтересами та службовими повноваженнями. У зв’язку з цим керівник не мав права брати участь у засіданнях дисциплінарної комісії, за результатами яких позивачу було оголошено догану та зауваження. Крім того, спірні накази про застосування до працівника заходів дисциплінарної відповідальності підписані цим керівником. Отже, накази були визнані судами незаконними та скасовані.

Мирослава Білак відзначила, що особливу увагу під час розгляду справи отримало питання щодо імунітету позивача як викривача. Суд установив, що працівник отримує статус викривача з моменту, коли він здійснив усі залежні від нього дії для повідомлення про факт корупції так, щоб відповідна інформація надійшла до адресата. Відповідно, саме з цього моменту викривач набуває гарантії захисту своїх прав.

Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні обмеження. Обов’язковими умовами для його застосування є причинно-наслідковий зв’язок між негативними заходами впливу та повідомленням викривача, повідомлення викривачем про порушення вимог саме Закону України «Про запобігання корупції», застосування до викривача негативних заходів впливу.

Так, про наявність причинно-наслідкового зв’язку можуть свідчити, зокрема, певна послідовність подій. Спочатку особа повідомляє про факт корупції, а вже потім до неї застосовуються негативні наслідки. Ці події дуже часто наближені між собою у часі. Крім того, після повідомлення про корупційне правопорушення викривач може отримувати різні погрози. При цьому важливим є те, щоб у минулому, до моменту повідомлення викривачем про корупційне діяння, до нього не було жодних претензій як до працівника.

Для набуття імунітету викривача особа має повідомити про вчинення саме корупційного правопорушення. Повідомлення має містити відомості про порушення вимог, заборон та обмежень Закону України «Про запобігання корупції», а не будь-якого іншого закону. Разом з тим перелік негативних заходів впливу на працівника не є вичерпним. Позбавлення або обмеження певного права викривача в порівнянні з іншими працівниками вже може вважатися негативним для нього наслідком.

Також доповідачка зазначила, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції не встановлює і не перевіряє факти. Це є ключовим у цій категорії справ. Натомість суд касаційної інстанції перевіряє суть порушеного права позивача.

Суддя вказала на кілька важливих аспектів, на які Верховний Суд звертав увагу при направленні справи на новий розгляд або відмові в задоволенні касаційної скарги:

• суд не досліджував питання щодо наявності чи відсутності в позивача статусу викривача відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» або дотримання відповідачем трудових прав позивача у зв’язку з повідомленням про порушення вимог закону;
• відсутність причинного зв’язку між виданням спірного наказу та зверненням з відповідною заявою;
• обставини справи вказують, що подання заяви про звільнення та видання спірного наказу передували подіям, з якими особа пов’язує набуття статусу викривача, а тому не мають причинного зв’язку з виданням спірного наказу;
• надання викривачу державних гарантій захисту та дії суб’єкта владних повноважень повинні бути вчинені у зв’язку з повідомленням викривачем про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупційними правопорушень та інших порушень закону;
• закон не забороняє звільнення викривача за інших обставин, включаючи дисциплінарні проступки;
• суди не встановили, чи був позивач звільнений з посади у ліквідованому органі, чи продовжує службу;
• правовідносини, які стали підставою для звернення до суду, не пов’язані з повідомленням позивачем про порушення;
• позивач у спірних правовідносинах не діяв як викривач.

Оскільки розгляд цієї категорії спорів здійснюється за правилами адміністративного судочинства, основний тягар доказування лежить на суб’єкті владних повноважень. Відповідач має довести, що негативні заходи, вжиті щодо викривача, не пов’язані з його викривальницькою діяльністю. Водночас викривач має доводити протилежне. Пасивна поведінка одного з учасників справи може призвести до неправильного її вирішення, тому активна роль у доведенні своєї позиції є важливою для учасників спору.

Насамкінець Мирослава Білак висловила переконання, що необхідно продовжувати працювати над удосконаленням процедури перевірки та встановлення доказової бази для забезпечення ефективності інституту викривача.

Під час заходу провідні експерти, українські посадовці та активісти обговорили широкий спектр тем, пов'язаних із розвитком системи захисту викривачів в Україні, питання щодо покращення в законодавстві та діяльності інституцій для захисту викривачів за останній рік, розглянули ключові виклики та шукали шляхи вдосконалення системи захисту в Україні. Особливу увагу було приділено впровадженню директиви ЄС про захист викривачів в Україні та її порівнянню з практикою Європейського суду з прав людини.

Метою заходу було створення основи для повноцінного закону про захист викривачів в Україні, який би відповідав міжнародним стандартам.

Захід організовано Аналітичним центром ACREC спільно з Національним агентством з питань запобігання корупції.

Верховний Суд