Щодня ми ставимо собі питання «За що ми воюємо?». Наші захисники на передовій воюють не просто за територію. Вони воюють за певні цінності. І одна з таких цінностей – справедливе судочинство. Тож спільне завдання всіх причетних до діяльності судової системи – зробити так, щоб судочинство в Україні якісно відрізнялося від того, що нам насаджує держава-агресор.

Таку думку висловив суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур під час ІІІ Міжнародного форуму Експертної мережі міжнародної Кримської платформи, присвяченого напрацюванню рекомендацій задля звільнення Криму, встановлення стійкого миру і забезпечення виконання норм міжнародного права.

Як зауважив суддя ВП ВС, у 2014 році, коли розпочалася збройна агресія рф проти України, національне правосуддя трансформувалося, переорієнтувавшись на розгляд справ стосовно захисту прав людей, які опинилися на окупованій росією території.

Зокрема, з’явилася нова категорія справ щодо встановлення фактів народження і смерті на тимчасово окупованій території. Це була складна правова проблема. З одного боку, на той час було ухвалено законодавство, яке зобов’язувало не визнавати будь-які акти окупаційної влади. З іншого боку, Україна не хотіла втратити зв’язок зі своїми громадянами, які залишилися на окупованій території, так само як і самі громадяни не хотіли втрачати правовий зв’язок з Україною та почали звертатися до українських судів переважно для встановлення фактів народження дітей, які з’явилися на світ після окупації. Таких справ було чимало, і саме судова система сформулювала підхід щодо застосування «намібійських винятків» (суть цього принципу полягає в тому, що акти окупаційної влади, як правило, не повинні визнаватися законними, крім випадків, коли це може підірвати основоположні права людини, як-от акти щодо реєстрації фактів народження, смерті та шлюбу), який згодом був запроваджений і в законодавстві України.

Після початку повномасштабного вторгнення змінилися правове регулювання і підхід законодавця до того, як визначати правовий стан в Україні, пов’язаний зі збройною агресією. Тепер ми вже чітко називаємо агресію рф війною. Це, за словами Миколи Мазура, ознаменувало й широке запровадження застосування міжнародного гуманітарного права в національну судову практику.

Спікер указав, що після створення Міжнародного кримінального суду, ідея діяльності якого полягала в універсальній юрисдикції щодо різних країн, здавалося, що саме цей Суд розглядатиме всі справи, пов’язані з війною. Але реальність показала, що насправді міжнародні судові інституції розглядатимуть лише найрезонансніші справи щодо «найбільших злочинців», тоді як розгляд основної частини таких справ покладається на національні суди.

Саме на українських судах лежить основний тягар із розгляду справ щодо воєнних злочинів. Цей тягар пов’язаний з кількома викликами.

Найочевидніший із них, на думку судді, – величезна кількість справ. «Нам дуже важливо при всій кількості справ забезпечити належну якість правосуддя, але ми зараз на правильному шляху», – наголосив Микола Мазур. Завдання судової системи загалом полягає в тому, щоб забезпечувати такий рівень правосуддя в цій категорії справ, який відповідатиме всім міжнародним стандартам. Як приклад він навів постанову Великої Палати ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20, у якій було сформульовано висновок, що злочин агресії є лідерським злочином і сенс покарання за нього полягає в тому, щоб притягнути найвище керівництво держави-агресора до кримінальної відповідальності (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1579535/).

Інший виклик, зазначив спікер, пов’язаний з кадровим дефіцитом. Для того, щоб розглянути таку кількість справ, потрібен і час, і людський ресурс, і знання. Категорія справ щодо воєнних злочинів нова для українських судів, тому щоб забезпечити якісне правосуддя, яке відповідатиме стандартам міжнародного гуманітарного права, українські судді активно переймають досвід іноземних колег.

«Ще один виклик спричинений недосконалістю нашого матеріального й процесуального законодавства. Так, положення КК України не повністю узгоджуються з розумінням поняття воєнних злочинів у міжнародному кримінальному праві. Проблема полягає в тому, що в ст. 8 Римського статуту МКС міститься приблизно 50 складів воєнних злочинів. Натомість у КК України майже всі ці злочини охоплюються однією фразою “інші порушення законів та звичаїв війни”. Найкращим виходом із цієї ситуації стало б внесення відповідних змін до кримінального закону», – сказав Микола Мазур.

Складнощі виникають і при застосуванні процедури in absentia, тобто розгляді справи за відсутності обвинуваченого. Суддя акцентував, що цей виклик дуже серйозний, адже хоча росія перестала бути членом Ради Європи і ми, на жаль, не можемо подавати позови в Європейський суд з прав людини проти рф, громадяни росії, як не дивно, все ще можуть подавати скарги проти держави Україна. Саме тому важливо, щоб судові процеси, які відбуваються в Україні, відповідали найвищим міжнародним стандартам у галузі прав людини. Це стане запорукою якісних вироків, за якими воєнні злочинці відбуватимуть покарання, а не за які через 10–20 років за рішенням ЄСПЛ наша держава буде змушена платити компенсацію представникам держави-агресора.

«Під час розгляду проваджень щодо воєнних злочинів ми маємо надавати перевагу якості правосуддя, а не кількості розглянутих справ. І сприяти якості судочинства в такій категорії справ може пріоритизація їх розгляду», – резюмував Микола Мазур.

Трансляція першого дня ІІІ Міжнародного форуму Експертної мережі міжнародної Кримської платформи доступна за посиланням – https://www.youtube.com/watch?v=fC4sfTX37qs.

Фото надані організаторами.

Верховний Суд