При притягненні платника податків до відповідальності у правовідносинах за періоди до 1 січня 2021 року встановлення вини не вбачається можливим.

Водночас склад податкових правопорушень згідно з п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203, п. 126.1 ст. 126 ПК України (порушення правил сплати податків) взагалі не допускає можливості встановлення наявності / відсутності вини як кваліфікуючої ознаки в поведінці платника.

Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.

Відповідно до обставин справи ГУ ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким зобов’язано ТОВ сплатити штраф за порушення строку сплати суми грошового зобов’язання з ПДВ. Позивач вважав, що немає підстав для застосування штрафних санкцій з огляду на відсутність обставин вини позивача, оскільки бюджетні розрахунки відбувалися на підставі договорів про проведення взаєморозрахунків відповідно до механізму погашення податкової заборгованості коштом субвенції з бюджету.

Задовольняючи позов, суди виснували про відсутність вини платника та необґрунтоване покладання податковим органом додаткового фінансового навантаження всупереч законодавчо визначеному механізму погашення заборгованості перед бюджетом для таких підприємств.

Переглядаючи оскаржувані рішення, Верховний Суд направив справу на новий розгляд, зробивши такі правові висновки.

Згідно з п.126.1 ст. 126 ПК України, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Контролюючий орган має право довести наявність / відсутність вини платника, зокрема, в акті камеральної перевірки у відносинах в межах періодів з 1 січня 2021 року після набуття чинності Законом України від 17 грудня 2020 року № 1117-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збору даних та інформації, необхідних для декларування окремих об’єктів оподаткування». Комплексній оцінці підлягають фактичні обставини на підставі сукупності відповідних даних податкових декларацій та електронних систем і реєстрів у контексті удаваного, цілеспрямованого створення платником умов, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства.

Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути визначено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті, чого не було зроблено в зазначеному Законі.

Отже, щодо правовідносин за періоди до 1 січня 2021 року установлення вини не вбачається можливим.

Водночас склад податкових правопорушень згідно з п. 57.1 ст. 57; п. 203.2 ст. 203; п. 126.1 ст. 126 ПК України взагалі не допускає можливості встановлення наявності / відсутності вини як кваліфікуючої ознаки в поведінці платника.

Проведення взаєморозрахунків з погашення заборгованості перед бюджетом для підприємств можливе шляхом отримання коштів субвенцій лише на підставі договору та внаслідок послідовного виконання зобов’язань учасниками розрахунків. У такому випадку оцінці підлягає встановлення наявності / відсутності відповідного нормативно визначеного механізму за кожний відповідний рік, а також існування причинно-наслідкового зв’язку між неперерахуванням коштів субвенції з різниці в тарифах та виникненням у платника податкової заборгованості з податку на додану вартість станом на граничні дати сплати податкових зобов’язань, достатність суми цільової субвенції для погашення суми відповідного податкового боргу.

ПК України не закріплює можливості застосування контролюючими органами штрафних санкцій на бюджетні кошти, якими, зокрема, є субвенційні кошти відповідно до положень бюджетного законодавства. З огляду на необхідність забезпечення невідворотності настання визначеної законом відповідальності в разі порушення податкового законодавства, балансу між принципами фіскальної достатності і соціальної справедливості нарахування контролюючими органами штрафних санкцій можливе в межах суми заборгованості, яка перевищує розмір субвенційних коштів, якщо недоїмка утворилася внаслідок несплати поточних зобов’язань, а не у зв’язку з неперерахуванням суми субвенції.

Суди попередніх інстанцій не дослідили розміри та механізм нарахування субвенцій за періоди 2017–2019 років, існування причинно-наслідкового зв’язку між неперерахуванням коштів субвенції з різниці в тарифах та виникненням у позивача податкової заборгованості з ПДВ станом на граничні дати сплати податкових зобов’язань, не оцінили відповідні докази (у контексті періодів, сум коштів), а також неправильно застосували норми матеріального права, стверджуючи про відсутність вини в діях платника за періоди до 1 січня 2021 року зі складом правопорушень, для яких не встановлено такої кваліфікуючої ознаки.

Постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 320/13732/20 (адміністративне провадження № К/990/40685/23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/119503021.

Верховний Суд