Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Ключові зміни, які відбулися в кримінальному праві та процесі у 2024 році, і трансформація судової практики в умовах воєнного стану – про це йшлося під час 14-го Кримінального форуму, участь у якому взяли суддя Великої Палати ВС Олег Ткачук та судді ВС у Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва, Станіслав Голубицький і Надія Стефанів.
Суддя ВС у ККС Світлана Яковлєва розповіла про останні зміни, які були внесені до КПК України і вплинули на судову практику. Вона наголосила на тому, що одним із завдань Верховного Суду є формування єдиної судової практики, щоб норми закону трактувалися всіма учасниками процесу однаково і, відповідно, втілювалися в стабільності судових рішень.
Частою темою для дискусій є питання строків досудового розслідування, оскільки з 1 січня 2024 року набули чинності зміни до КПК України, які стосувалися цієї теми. Так, у постанові від 1 квітня 2024 року у справі № 178/50/20 об’єднана палата ККС ВС констатувала, що в разі скасування прокурором постанови слідчого, дізнавача чи прокурора про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не було повідомлено про підозру, у зв’язку з її незаконністю та необґрунтованістю період з моменту винесення постанови про закриття кримінального провадження до моменту її скасування не включається до строку досудового розслідування.
Крім того, розглядаючи справу № 683/694/20, ОП ККС ВС у постанові від 15 січня 2024 року зробила висновок, що розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення в повідомленні про підозру та в обвинувальному акті за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Окремо спікерка наголосила на тому, що після повернення обвинувального акта прокурору у зв’язку з тим, що цей акт не відповідає вимогам КПК України (п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України), досудове розслідування не відновлюється (постанова ОП ККС ВС від 15 квітня 2024 року у справі № 753/25892/21). Розглянули також питання арешту майна (постанова ОП ККС ВС від 15 квітня 2024 року у справі № 554/2506/22).
Особливу увагу Світлана Яковлєва приділила аналізу питання щодо вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій. Вона вказала, що суди мають брати до уваги вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану навіть у тому випадку, коли на території населеного пункту, де його було вчинено, фактично не ведуться бойові дії. У будь-якому разі це буде обставиною, яка обтяжує покарання. Це необхідно враховувати при визначенні покарання.
З початком повномасштабного вторгнення особливо гостро постала проблема щодо визначення суб’єкта кримінального правопорушення за ст. 437 КК України. Важливо було зрозуміти, чи можливо притягнути до кримінальної відповідальності посадових осіб країни-агресора. Відповідь на це питання надала ВП ВС у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20, навівши чіткий перелік осіб та зауваживши, що особи, які мають владні повноваження, можуть бути суб’єктами кримінального правопорушення, передбаченого цією нормою.
На сьогодні це єдина справа з такою кваліфікацією, яка надійшла до Верховного Суду, але практика вже є, тому суди першої та апеляційної інстанцій розуміють, на що необхідно орієнтуватися під час розгляду справ відповідної категорії.
З презентацією судді можна ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Novel_krim_sud_prakt.pdf
У своєму виступі суддя ВС у ККС Станіслав Голубицький зосередився на судовій практиці Верховного Суду щодо настання відповідальності згідно з нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в аспекті кримінального права і процесу.
Зокрема, доповідач звернув увагу на законодавчі зміни щодо проведення мобілізаційного процесу, в тому числі доповнення КК України ст. 81-1 «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби». Відповідно до положень зазначеної статті під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, суд може застосувати умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом. Звільнення від покарання можуть отримати навіть ті особи, яких було притягнуто до відповідальності за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, але є обмеження. Положення не застосовуються до осіб, яких було засуджено:
Водночас були внесені зміни до КПК України, які передбачають розв’язання питання щодо організації розгляду судами клопотань кримінально-виконавчих установ про звільнення засуджених від відбування покарання з умовою їх мобілізації для участі у воєнних діях. Суддя детально пояснив, яким чином відбувається цей процес аж до підписання контракту й безпосереднього проходження служби особою.
Іншою зміною стало доповнення КК України ст. 336-2 («Ухилення від прийняття на військову службу за контрактом») та ст. 336-1 («Ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації»).
Спікер зауважив, що є суттєва відмінність між ухиленням від мобілізації та ухиленням від військової служби, оскільки розрізняють два поняття: військовозобов’язаний резервіст та військовослужбовець. Якщо особу було призвано на службу, то вона в будь-якому разі вважається військовослужбовцем і невиконання нею своїх обов’язків карається іншими нормами законодавства (в тому числі й самовільне залишення частини та дезертирство). Від правильного визначення суб’єкта правопорушення залежить і покарання, яке може понести особа.
Верховний Суд уже розглянув кілька справ щодо ухилення від мобілізації, серед них – і випадки, зумовлені релігійними переконаннями осіб. Станіслав Голубицький розповів про обставини цих справ та мотиви ухвалення рішень у них.
Так само суддя торкнувся теми розгляду справ щодо самовільного залишення частини та дезертирства. Він наголосив на тому, що дезертирство є важчим за своєю суттю кримінальним правопорушенням, яке тягне за собою серйозніше покарання. Проте, як і у випадку з мобілізацією та ухиленням від військової служби, між цими двома правопорушеннями є суттєві відмінності.
.jpg)
Судову практику у справах, пов’язаних із кримінальними правопорушеннями у військовій сфері, висвітлив суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук.
Доповідач звернув увагу на те, що відповідно до норм міжнародного права воєнні злочини – це поняття, основою якого є порушення міжнародних законів та звичаїв ведення війни, тоді як військові злочини – це порушення порядку проходження військової служби, встановленого національним законодавством.
Військовими кримінальними правопорушеннями визнаються правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів.
15 березня 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану».
Бойовий імунітет, як пояснив Олег Ткачук, – це звільнення військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони ЗСУ, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройній агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Звісно, зауважив Олег Ткачук, особливу небезпеку для військової дисципліни і правопорядку в ЗСУ мають злочини.
У період з 24 лютого 2022 року ККС ВС переглянув понад 50 кримінальних проваджень за обвинуваченням у вчиненні військових та воєнних злочинів, а також близько 200 проваджень щодо військовослужбовців, які вчинили загальнокримінальні злочини. За висновками касаційної інстанції, місцеві й апеляційні суди в більшості випадків постановлювали справедливі, законні та обґрунтованій рішення в цій категорії справ. Водночас за час повномасштабної війни суди України притягнули до кримінальної відповідальності за відповідними статтями КК України більш як 7 тис. військовослужбовців.
На переконання Олега Ткачука, кількість кримінальних проваджень та справ про адміністративні правопорушення військовослужбовців, специфіка як воєнних, так і військових злочинів, а також причини та умови їх вчинення повною мірою можуть бути зрозумілі тим, хто на власному досвіді усвідомив, що таке бойові дії і бойові умови. Вказане, на думку доповідача, переконує в необхідності відновлення діяльності органів військової юрисдикції, зокрема військових судів як складової частини цих органів.
Суддя ВС у ККС Надія Стефанів розповіла про застосування в умовах війни норм КПК України під час розгляду справ щодо домашнього насильства.
Вона акцентувала, що воєнний стан, серед іншого, спричинив збільшення кількості кримінальних проваджень, пов’язаних із домашнім насильством. Це, зокрема, пов’язано з тим, що зараз кожен із нас справді переживає певну травму і відчуває на собі тягар війни. Це особливо стосується і військовослужбовців, які повернулися додому та мають сильні психологічні травми й посттравматичний стресовий розлад. Тому, на думку судді, і правоохоронці, які складають протоколи про вчинення домашнього насильства, і судді, які розглядають відповідні справи, повинні враховувати, що з однієї сторони, звичайно, потрібно захистити потерпілу особу відповідно до закону, а з іншої, – з’ясувати причини того, чому така ситуація відбулася.
Надія Стефанів нагадала, що після ратифікації Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) і внесення відповідних змін до законодавства Верховний Суд активно напрацьовував та узагальнював практику розгляду справ, пов’язаних із домашнім насильством. Результати таких напрацювань узагальнено в тематичному огляді практики ВС (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KKS_dom_nasulstvo.pdf). Доповідачка також зазначила, що єдності судової практики у справах, пов’язаних із домашнім насильством, сприятиме і впровадження в судах спеціалізації з розгляду справ саме цієї категорії.
Щодо застосування норм процесуального права під час розгляду справ стосовно домашнього насильства суддя зосередилася на питанні про забезпечення обов’язкової явки учасників судового засідання в адміністративних справах і застосування заходів процесуального примусу. Також вона вказала на необхідність належного обґрунтування для застосування обмежувального заходу або надання відмови в його застосуванні. Основна підстава застосування таких заходів, як зауважила доповідачка, – наявність ризиків повторного вчинення домашнього насильства.
Надія Стефанів зупинилася на понятті систематичності в кримінальних провадженнях щодо домашнього насильства. Відповідно до позиції ВС для доведення систематичності домашнього насильства (три й більше випадки) суд має встановити лише, чи були такі випадки раніше, чи були вони об’єднані єдиним умислом, а також чи був у таких випадках спеціальний суб’єкт.
Наголосила суддя і на необхідності розмежування гендерно зумовленого та домашнього насильства, які є різними видами насильства відповідно до Стамбульської конвенції. Також під час розгляду таких справ завжди треба звертати увагу, чи не стала свідком насильства дитина. Це важливо, адже, за Стамбульською конвенцією, якщо дитина є свідком насильства, то вона автоматично набуває статусу потерпілої особи.
Окрім цього, на переконання спікерки, серед обмежувальних заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, більшої уваги заслуговує такий захід, як направлення особи на проходження програми для кривдників. «Такі програми особливо необхідні тим, хто має посттравматичний синдром. Подібні заходи допомогли б цим особам покращити свій психологічний стан, зрозуміти свою поведінку та запобігали б вчиненню домашнього насильства в майбутньому. Тому саме цей вид обмежувальних заходів суди мають застосовувати частіше», – пояснила суддя.
Форум організувала Асоціація адвокатів України.
Фото надані організаторами.
