У травні 2023 року військовослужбовець звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за родичами, 1935 та 1944 років народження, що підтверджується відповідними довідками депутата органу місцевого самоврядування. Встановлення даного факту було необхідне С. для подальшого вирішення компетентним органом питання про наявність підстав для звільнення з військової служби, оскільки поданий ним рапорт про звільнення у запас з підстав постійного догляду за родичами було залишено без руху через відсутність доказів того, що він дійсно є єдиною особою, яка здійснює догляд за  родичами.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 19 травня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі №283/1199/23 у зв’язку з тим, що вимоги заявника пов`язані з доведенням наявності підстав для звільнення його з військової служби під час мобілізації, тобто визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Судом зазначено, що діючим законодавством визначений позасудовий порядок встановлення статусу надавача соціальних послуг, а саме Законом України «Про соціальні послуги», Порядком організації надання соціальних послуг.

Не погоджуючись з рішенням суду, заявником було подано апеляційну скаргу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2023 року апеляційну скаргу С. залишено без задоволення, а ухвалу Малинського районного суду від 19 травня 2023 року – без змін. Залишаючи без змін це судове рішення, суд апеляційної інстанції також зазначив, що встановлення факту постійного догляду за родичами необхідне заявнику виключно для реалізації права звільнення з військової служби, а отже, не пов`язане з будь-якими його цивільними правами та обов`язками. Оскільки військова служба є різновидом публічної, цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

У серпні 2023 року С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий та судовий.

Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У даній справі з метою звільнення з військової служби за сімейними обставинами заявник просив встановити факт, що він є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за своїми родичами, які потребують такого догляду за станом здоров`я.

Оскільки частиною першою статті 315 ЦПК України встановлення судом такого факту не передбачено, тому суди попередніх інстанцій підставно вдались до перевірки того, чи може взагалі така заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, що його потребують.

Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.

Вищезазначені нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.

Для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.

Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю. Таким чином, доводи скаржника спростовуються правовими нормами, адже незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні, для отримання відповідного статусу надавач та отримувач соціальних послуг включаються до Реєстру.

Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Верховний Суд зазначив, що законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.

Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади перебачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов`язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 9 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).

У справі, що переглядається, відсутні відомості про те, що на підставі заяв родичів заявника про надання соціальної послуги за місцем проживання підрозділ з питань соціального захисту населення оцінив потреби особи/сім`ї у соціальних послугах та ухвалив рішення про надання заявником соціальних послуг з постійного догляду за своїми родичами. Також відсутні дані, що заявник як надавач соціальних послуг звертався із заявою до компетентних органів, був включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг або отримав відповідну відмову.

Таким чином, надані заявником докази не свідчать, що він використав позасудовий порядок встановлення факту того, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими родичами.

Оскільки розгляд заяви віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Водночас колегія суддів Верховного Суду не погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що встановлення факту постійного догляду особи за своїми родичами є публічно-правовим спором, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Своє рішення у цій частині колегія суддів обґрунтувала наступним. Документи на підтвердження факту постійного догляду за родичами, які потребують постійної сторонньої допомоги заявник додав до поданого 26 квітня 2023 року рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Даних про вирішення рапорту або оскарження бездіяльності військового командування матеріали справи не містять. Тому, за відсутності у матеріалах справи відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку та який просить установити заявник, висновок апеляційного суду про необхідність вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства є передчасним і таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та вказаних вище вимогах закону, а тому оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні у частині мотивів його ухвалення.

Отже, за результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Верховного Суду її задовольнила частково; ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 19 травня 2023 року залишила без змін, а постанову Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2023 року змінено та викладено її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.