Визначальним як для формування Української держави, так і для створення системи безпеки та оборони нашої держави став Акт проголошення незалежності України. Надалі в Основному Законі було визначено, що оборона, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Пізніше – створено систему військової юстиції, до якої входили військові суди, військові прокуратури, юридичні підрозділи військових формувань, військово-юридичні навчальні підрозділи у складі відповідних навчальних закладів, розпочато активну законотворчу роботу, спрямовану на розвиток держави в цьому напрямі. Але далі настав етап, коли на зміну цим реформам прийшли скорочення чисельності армії та ліквідація системи військової юстиції.

Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми правового забезпечення оборони України».

«Чи були для цього передумови? Очевидно, що ні. Дії сусідньої країни вказували на можливі події, які потім відбулися в Україні, – анексія Криму та збройна агресія на сході нашої держави, розпочата у 2014 році. Цей період був дуже складним, у тому числі й для правників. Адже працювати в умовах війни, керуючись нормами законодавства мирного часу, було досить непросто. Втім, навіть за цих умов нам вдалося досить швидко адаптуватися до нових реалій і сформувати підходи до розв’язання правових проблем, зумовлених збройною агресією рф», – зауважив очільник ВС.

Станіслав Кравченко повідомив, що за ініціативою Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних сил України та Національної академії правових наук України від початку повномасштабного вторгнення військ рф в Україну відбулася низка заходів, у межах яких обговорювалися нагальні проблеми у сфері правозастосування та визначалися можливі шляхи їх подолання. Завдяки таким фаховим обговоренням вдалося врегулювати ситуацію, що склалася. До того ж Верховний Суд у межах своїх повноважень на регулярній основі детально аналізує питання, що виникають у процесі розгляду справ, пов’язаних із проходженням військової служби. Йдеться, зокрема, про питання щодо соціального захисту військовослужбовців, встановлення фактів перебування в місцях бойових дій, проживання однією сім’єю з військовослужбовцем тощо.

«Безперечно, ми прагнемо створення військових судів, але водночас розуміємо реалії сьогодення, тому перш за все судова система ставить собі за мету виконувати покладені на неї завдання, виходячи з тих ресурсів, які має станом на зараз», – зазначив Станіслав Кравченко.

За словами судді Великої Палати Верховного Суду Олега Ткачука, сама система військової організації передбачала, що у випадку війни на базі загальних судів, розташованих на територіях, де ведуться бойові дії, будуть функціонувати військові суди і правосуддя буде продовжувати здійснюватися. Це необхідно і для цивільного населення, і для військовослужбовців, і для фіксації воєнних злочинів, що вчиняються ворожими військами.  

Втім, ліквідація військових судів призвела до того, що зараз в Україні з 750 судів фактично діють лише 587. Зокрема, 87 судів не працюють, оскільки вони розташовані в зоні активних бойових дій. Ще з 2014 року не здійснюють правосуддя 84 суди, розміщені на території Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей. Крім того, 148 судів змінили територіальну підсудність у зв'язку з бойовими діями, починаючи з 24 лютого 2022 року. 

«Цілком зрозуміло, що мирне життя країни, суспільно-політичні відносини будь-якої демократичної держави не зорієнтовані на ведення війни. Разом з тим початок російської агресивної війни в Україні змушує здійснити переорієнтацію всієї державної і громадянської діяльності на захист суверенітету й територіальної цілісності Батьківщини. Особливості судових проваджень в умовах воєнного стану беззаперечно свідчать про необхідність відновлення всієї системи військової юстиції та військового правосуддя зокрема. Нагальна потреба підвищення рівня боєготовності і боєздатності ЗСУ та інших військових формувань, посилення військової дисципліни і водночас гарантій соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей вимагають, щоб цими питаннями опікувалися юристи, котрі мають спеціальні військові знання, обізнані з військовою сферою на підставі власного досвіду, розуміються в питаннях бойової підготовки та бойової діяльності», – зазначив Олег Ткачук.

Водночас суддя зауважив, що судова система адаптувалася до роботи в умовах війни. За його словами, значна частина цивільних справ, що надходять на розгляд судів, стосується захисту прав військовослужбовців: виплат матеріальної допомоги, визначення складу сім’ї, порядку проходження військової служби тощо.

Загалом суди справляються з вирішенням цих спорів, водночас діяльність у військовій сфері регламентується близько 40 тис. нормативних актів, тож, щоб забезпечити належний захист прав військовослужбовців, суддя має розумітися на специфіці проходження військової служби, володіти достатніми знаннями та відповідним досвідом.

Було також зазначено, що ЗСУ майже повністю позбулися такого ганебного явища, як нестатутні правовідносини між військовослужбовцями. Тоді як у радянській армії це було масове явище, навіть у невоюючій армії, за більш як два роки російсько-української війни до кримінальної відповідальності за ст. 406 КК України було засуджено лише трохи більше як 50 військових. Українські воїни не допустили мародерства, жоден військовослужбовець добровільно не здався в полон, не було в нас порушення статутних правил внутрішньої служби, добровільної здачі або залишення ворогові засобів ведення війни.

Захід організовано Міністерством оборони України, Національним університетом оборони України, Державною науковою установою «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії наук України», секцією права національної безпеки і військового права Національної академії правових наук України та Національним інститутом стратегічних досліджень.

Верховний Суд