Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Стабільність і мир у світі залежать саме від здатності держав працювати разом, дотримуючись норм міжнародного права та загальновизнаних принципів. Після Другої світової війни міжнародна спільнота об’єдналася в пошуках механізмів для запобігання подібним трагедіям у майбутньому. Однак попри все це повномасштабне вторгнення рф на територію України засвідчило необхідність удосконалення наявних міжнародних механізмів для забезпечення безпеки від актів агресії.
На цьому наголосив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, звертаючись із вітальним словом до учасників Третьої щорічної науково-практичної конференції «Міжнародне кримінальне право в національних та міжнародних судах».
«За період агресії рф проти України, яка розпочалася ще 2014 року, росія порушила численні міжнародні договори, однією зі сторін яких є Україна. Так, країна-агресор знехтувала Статутом ООН, Статутом Ради Європи, більшістю конвенцій ООН, а також іншими угодами та деклараціями, зокрема Декларацією про принципи міжнародного права, затвердженою ООН у 1970 році, яка закликає до ретельного дотримання принципів міжнародного права. Ця безпрецедентна серія порушень міжнародного права вимагає негайної та ретельної оцінки з боку міжнародної спільноти, адже кількість воєнних злочинів, скоєних російськими військами на території України, на жаль, з кожним днем продовжує зростати», – зауважив очільник ВС.
.jpg)
На сьогодні до місцевих судів уже передано майже 1900 кримінальних проваджень про воєнні злочини. З них понад 1 тис. вже розглянули суди першої інстанції, також майже в 100 справах рішення переглянуті в апеляційному порядку, а в 11 – у касаційному. Як зауважив Станіслав Кравченко, з початку повномасштабної війни рф проти України національна судова система загалом і Верховний Суд зокрема усвідомили свою відповідальність щодо розгляду такої категорії справ. Тож нині українська судова спільнота активно вивчає міжнародний досвід вирішення подібних справ і питання міжнародного кримінального й гуманітарного права.
Голова ВС зазначив, що хоча сьогодні всі кримінальні провадження про воєнні злочини розглядатимуть саме національні суди, однак для того, щоб справедливість запанувала в повному обсязі, Україні необхідна допомога міжнародної спільноти. Така допомога вкрай важлива і в питаннях щодо створення спеціального міжнародного трибуналу для притягнення до відповідальності тих, хто розв’язав агресивну війну проти нашої держави.
«Усвідомлення гуманітарних і правових наслідків агресії рф проти України є важливим кроком у відновленні справедливості й міжнародного правопорядку. Але для цього необхідно продовжувати звертати увагу світової спільноти на порушення росією норм міжнародного права, прав людини та міжнародного гуманітарного права. Лише разом ми зможемо досягти справедливого миру і стабільності в усьому світі», – сказав Станіслав Кравченко.
Президент Української асоціації міжнародного права Ольга Буткевич привітала учасників науково-практичної конференції та наголосила на важливості обговорення подальшого розвитку міжнародного кримінального права. Вона зазначила, що останні кілька десятиліть були періодом активного становлення міжнародного кримінального правосуддя, адже саме в цей час відбулося багато трибуналів, судів гібридного характеру, було створено спеціальні комісії та суди. Крім того, розпочав свою діяльність Міжнародний кримінальний суд.
Спікерка зауважила, що сьогодні одним із найважливіших питань є створення міжнародного трибуналу щодо злочину агресії російської федерації та республіки білорусь. Його вже називають наступним за важливістю після Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, але є й певні відмінності. Суд над нацистськими злочинцями став безумовним проривом у міжнародному праві. Однак, крім самого проведення безпрецедентного на той час суду, було вжито низку заходів, які убезпечили світ від повторення державами – ініціаторами Другої світової війни їхніх злочинів, зокрема ряд нормативних, інституційних заходів, зміни до конституцій цих країн. Ці заходи необхідно вжити й зараз, адже покарання злочинців без дієвих гарантій неповторення злочинів не може вважатися ефективною протидією міжнародного права цим грубим порушенням.
За словами Ольги Буткевич, зараз необхідно вжити системних кроків (інституційних та нормативних) щодо недопущення порушення міжнародного права та скоєння міжнародних злочинів у майбутньому. Доповідачка також наголосила на провідній ролі національних судів у притягненні винних до відповідальності. Саме тому важливо, щоб при розгляді цих справ судами належно застосовувалися міжнародні правові стандарти судочинства та кримінального судочинства зокрема.
На завершення виступу президентка УАМП висловила впевненість, що після подолання цього виклику міжнародне кримінальне право стане ще сильнішим, ефективнішим і гуманнішим.
Відповідальність за злочин агресії проти України в національному та міжнародному кримінальному праві
Модеруючи першу пленарну секцію, суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська зазначила, що ми живемо в такий складний час, коли події, які відбуваються на території України та є наслідком агресивних дій рф, – безпрецедентні за рівнем жорстокості, нелюдяності, порушення всіх можливих міжнародних норм. Тому обговорення теми про відповідальність за злочин агресії дуже важливе, оскільки цей злочин фактично є первісним злочином, який породжує всі інші злочини, що вчиняються країною-агресором. Те, що рф вчинила військову агресію щодо України, визнано на міжнародному рівні, це факт, установлений у багатьох міжнародних документах. Тому важливо розуміти, яким чином має наставати відповідальність за цей злочин.
Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко розповів про правову позицію Великої Палати ВС щодо застосування ст. 437 КК України (Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни).
За його словами, після початку агресивної війни рф проти України виникло багато питань про чіткість законодавчого формулювання ознак складів окремих злочинів із розд. ХХ Особливої частини КК України, зокрема актуальним було питання щодо суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 437 КК України.
Так, положення ст. 437 КК України в чинній редакції передбачає відповідальність за планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також за участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій (ч. 1), та ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій (ч. 2). Таке формулювання диспозицій першої та другої частин зазначеної норми не містило жодних обмежень чи додаткових ознак суб’єкта кримінального правопорушення.
Станіслав Кравченко зауважив, що це створювало проблеми судового тлумачення вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність. Разом із цим на цю прогалину законодавства, поміж іншого, звернула увагу колегія суддів Касаційного кримінального суду у відповідному кримінальному провадженні. Через наявність виключної правової проблеми, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики це провадження було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, виключною правовою проблемою колегія суддів вважала таке питання: «Чи підлягають кримінальній відповідальності за ст. 437 КК України особи, які не здійснюють військового та політичного керівництва державою-агресором, не наділені службовою компетенцією чи іншими можливостями впливати на прийняття рішень щодо планування, підготовки, розв’язування чи ведення агресивної війни, агресивних воєнних дій або контролювати їх виконання, однак задіяні як співвиконавці у заходах, що за змістом є участю у веденні такої війни чи воєнних дій?».
Голова ВС акцентував, що, дійсно, в теорії кримінального права вчені висловлювали два протилежні підходи до визначення суб'єкта відповідного кримінального правопорушення. Відсутність сталої судової практики у цьому питанні підсилювала актуальність зазначеного питання.
У цій справі ВП ВС дійшла висновку, що діяння, визначені у ст. 437 КК України, здатні вчиняти особи, які в силу службових повноважень або фактичного суспільного становища спроможні здійснювати ефективний контроль за політичними чи воєнними діями або керувати ними та/або істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами, та/або керувати конкретними напрямами політичних або воєнних дій.
Крім того, критерії суб'єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України, повинні оцінюватися з позиції наявності спеціального елемента – здатності особи в силу своєї посади або суспільного становища вчиняти відповідні дії.
Висновок ВП ВС відповідає принципам міжнародного права, в якому злочин агресії вважається саме лідерським, і відповідальність за цей злочин покладається на осіб, які спроможні фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними. При цьому формулювання щодо суб’єкта злочину агресії у рішенні ВП ВС є ширшим, ніж у міжнародному праві.
Станіслав Кравченко наголосив, що рішення ВП ВС стало важливим кроком у вирішенні суперечностей між науковцями та формуванні єдиної правозастосовної судової практики щодо суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 437 КК України. Це рішення демонструє зусилля України у впровадженні міжнародних стандартів і принципів у свою внутрішню правову систему. До того ж такі кроки сприяють підвищенню довіри до правосуддя та є необхідними для ефективного захисту прав і свобод громадян, зокрема в умовах повномасштабного вторгнення рф на територію України.
.jpg)
Посол з надзвичайних доручень МЗС України Антон Кориневич розповів, що в контексті притягнення до відповідальності винних у розв’язанні війни проти України проблемним є те, що після Нюрнберзького й Токійського трибуналів у міжнародному праві більше не було органу, який би розглядав злочин агресії. Втім, уже понад рік діє коаліція (Core Group) зі створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії росії проти України, яка працює над пошуком оптимального шляху створення такого трибуналу. До цієї коаліції входять представники 40 держав і декількох міжнародних організацій. Також уже створений Міжнародний центр з переслідування за злочин агресії проти України (ICPA), який функціонує в Гаазі на базі Євроюсту і покликаний формувати спільне бачення щодо розслідування злочину агресії. Такі напрацювання мають лягти в основу роботи майбутнього спеціального трибуналу. Як зауважив спікер, важливо розуміти, що злочин агресії – це злочин, який уособлює війну як таку й акумулює в собі загальне зло всіх інших злочинів. Тож відповідальність за злочин агресії – це відповідальність за всю війну рф проти України від кінця лютого 2014 року.
У цьому контексті Антон Кориневич акцентував на постанові ВП ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20. За його словами, ця постанова – позитивний приклад динамічного розвитку з боку Верховного Суду. У ситуації, коли законодавець, на жаль, ще не зміг внести відповідних змін до КК України, ВС показав, що може прогресивно тлумачити право так, як його потрібно тлумачити. До того ж, повідомив спікер, під час чергової зустрічі Core Group, яка відбулася 7 березня 2024 року, усі учасники цікавилися цим рішенням ВС. «Ми зробили робочий переклад цієї постанови англійською мовою, який є у всіх наших міжнародних партнерів. Це знову ж таки демонструє, наскільки важливим є вирішене Великою Палатою ВС питання», – зауважив Антон Кориневич.
До обговорення також долучився габілітований доктор юридичних наук, професор, директор Інституту права міжнародного миру та безпеки Кельнського університету Клаус Кресс. Він поінформував слухачів про значення індивідуальної кримінальної відповідальності за злочин агресії для міжнародного правопорядку. Зокрема, доповідач зосередився на співвідношенні міжнародного та національного законодавства під час розгляду кримінальних справ щодо злочинів агресії загалом. Одним із викликів є питання про доведення неупередженості українських судів під час розгляду судових справ, пов’язаних зі злочинами російської агресії. Саме тому необхідно продемонструвати світовій спільноті, що в таких випадках дотримано всіх міжнародних норм і стандартів судочинства, в тому числі й щодо національного законодавства.
Науковець також звернув увагу на правовий висновок ВП ВС, сформульований у рішенні від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20, щодо застосування положення ст. 437 КК України. Це рішення є надзвичайно важливим для подальшої судової практики України, оскільки в ньому зроблено висновок щодо відповідності положень національного законодавства стандартам міжнародного права.
Старший співробітник проєкту Програми підтримки ОБСЄ для України Олександр Водянніков виступив з доповіддю «Між Нюрнбергом та Кампалою: злочини проти миру в Кримінальному кодексі України та судовій практиці». Спікер розповів про три основні моменти, пов’язані зі злочином агресивної війни:
Зокрема, Олександр Водянніков зауважив, що злочини проти миру існують у таких формах: злочин агресивної війни (за загальним міжнародним правом – «Нюрнберзьке визначення») і злочин агресії (за конвенційним міжнародним правом – «Кампальське визначення»). Також він детально зупинився на відмінностях між цими визначеннями.
За словами доповідача, визначення ст. 437 КК України відповідає «Нюрнберзькому визначенню» злочину агресивної війни. Так, у ст. 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу зазначено: «… (а) злочини проти миру, а саме планування, підготовку, розв’язання або ведення агресивної війни або війни з порушенням міжнародних договорів, угод або запевнень, або участь у загальному плані чи змові для здійснення будь-якого з вищенаведених діянь».
Доповідач зазначив, що постанова ВП ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20 щодо застосування ст. 437 КК України є першим рішенням найвищого судового органу, в якому роз’яснюються важливі аспекти стосовно злочину агресії. Він також розповів про новели рішення ВС у порівнянні з рішеннями Нюрнберзького трибуналу.
Міжнародно-правові стандарти та практика переслідування за воєнні злочини в національному кримінальному судочинстві
Розпочинаючи роботу другої пленарної секції, її модератор – заступник голови Касаційного кримінального суду у складі ВС Наталія Антонюк – зауважила, що зараз саме в українських судах формуються підходи, які будуть складовою міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права. «Для того, щоб у категорії справ, пов’язаних із воєнними злочинами, сформувати практику та висновки, які справді стануть поштовхом для розвитку міжнародного гуманітарного і міжнародного кримінального права, нам потрібно вивчати відповідний досвід іноземних держав і практику ЄСПЛ. Тоді рішення українських судів у справах щодо воєнних злочинів будуть надійною основою для розвитку подальших наукових досліджень у цій сфері», – додала Наталія Антонюк.
Суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський звернув увагу передусім на те, що правовий висновок Великої Палати ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20 є прикладом того, як Верховний Суд, спираючись на норми міжнародного права, може вирішити проблеми, недостатньо врегульовані в законодавстві. Це позитивно, адже, за словами доповідача, Україна буде сильною лише тоді, коли переслідування за всі воєнні злочини здійснюватиметься відповідно до сучасного стану звичаєвого міжнародного права і права прав людини. Щодо практики ЄСПЛ у справах, пов’язаних із національним переслідуванням за воєнні злочини, Микола Гнатовський пояснив, що така практика розвиватиметься з урахуванням розуміння того, що в питаннях переслідування за воєнні злочини держави не позбавляються своїх процедурних зобов’язань, які випливають, зокрема, зі статей 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Всі критерії ефективного розслідування, розроблені ЄСПЛ, мають бути застосовні. Водночас Конвенція, беручи до уваги об’єктивні обставини, не накладає на державу заважких чи невиконуваних обов’язків. Тому при розгляді справ, пов’язаних із переслідуванням за воєнні злочини, ЄСПЛ спиратиметься на те, чи були дотримані мінімальні стандарти ефективного розслідування, як-от незалежність, адекватність та оперативність розслідування.
Старший юрист Секретаріату ЄСПЛ Крешимір Камбер розкрив тему «Зобов’язання розслідувати воєнні злочини та притягати винних за них до відповідальності: приклад Хорватії». Правник розповів про те, з якими проблемами довелося зіткнутися країні під час звернень до ЄСПЛ та чому Судом було розглянуто всього 28 справ щодо розслідування воєнних злочинів. Він проаналізував окремі справи, які стосувалися воєнного конфлікту з Югославією. Доповідач також зауважив, що 16 березня 2022 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв рішення виключити росію з організації, а тому ЄСПЛ тимчасово призупинив розгляд усіх скарг проти цієї держави, що також створює труднощі для притягнення її громадян до відповідальності.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур висвітлив питання судової практики щодо воєнних злочинів. Він зауважив, що станом на 16 травня 2024 року, відповідно до даних Офісу Генерального прокурора, зареєстровано понад 130 тис. злочинів агресії та воєнних злочинів. А за час повномасштабного вторгнення, за даними ЄДРСР, місцеві загальні суди ухвалили приблизно 80 вироків щодо воєнних злочинів. 100 % вироків, ухвалених за ст. 438 КК України, – обвинувальні. Найбільше вироків стосується жорстокого поводження (41), заволодіння власністю (26), 12 вироків ухвалено щодо вбивств цивільних осіб та військовополоненого, 11 – незаконного затримання.
Микола Мазур розповів про справи:
Суддя ВП ВС окреслив виклики, які постали перед судами під час розгляду справ про воєнні злочини. Одним із таких викликів є недосконалість матеріального права, зокрема ст. 438 КК України. Як наголосив спікер, у цьому контексті важливо правильно формулювати судові рішення, оскільки від якості останніх залежить те, чи будуть подаватися позови проти України до ЄСПЛ. Сьогодні, за словами Миколи Мазура, спостерігається тенденція до покращення якості судових рішень.
Ще один виклик, за словами доповідача, стосується необхідності забезпечення якісного розгляду проваджень за процедурою in absentia.
Питання командної відповідальності командирів, начальників згідно з міжнародним кримінальним правом, а саме виклики для українських судів під час розгляду справ за ст. 438 КК України, висвітлив науковий співробітник НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України Микола Пашковський. Він зазначив, що одним з аспектів ступеня відповідальності командирів є те, наскільки вони були залучені до процесу скоєння воєнних злочинів та чи реагували на них відповідним чином – брали безпосередню участь у їх вчиненні, були співучасниками та підбурювачами чи намагалися запобігти їм. У міжнародному гуманітарному праві встановлено обов’язки командирів (статті 86, 87 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протоколу І), від 8 червня 1977 року). Відповідно до цього існує декілька підходів щодо визначення командної відповідальності командирів за невиконання цих обов’язків, а саме: як окремий вид чи форма відповідальності, чи як окреме кримінальне правопорушення. У виступі науковець також розглянув національну судову практику щодо розв'язання цих питань і розповів, із чим пов’язані труднощі щодо кваліфікації злочинів.
Старший прокурор, член дорадчої групи з питань міжнародних злочинів Клаус Гоффманн ознайомив із найкращими практиками та винесеними уроками щодо розгляду справ про воєнні злочини в Німеччині. За його словами, німецький парламент вирішив імплементувати Римський статут Міжнародного кримінального Суду у 2002 році в окремий Кодекс злочинів проти міжнародного права.
Водночас, наголосив спікер, німецькі суди звертаються до міжнародного права, коли тлумачать такі поняття, як «тортури», «жорстоке поводження» тощо.
Клаус Гоффманн поінформував, що зараз у німецькому парламенті є законопроєкт, відповідно до якого будуть внесені зміни до Кодексу злочинів проти міжнародного права. Так, планується посилити права потерпілих; запровадити нові злочини, які вже передбачені Римським статутом (сексуальне рабство як воєнний злочин, нові заборонені засоби ведення війни); розширити доступ до усного перекладу для міжнародних медіа та надавати судові рішення англійською мовою в загальній базі даних (у світлі важливості національної судової практики щодо міжнародних злочинів); сприяти відеозапису важливих судових процесів над воєнними злочинами з наукових або історичних підстав.
Спікер також назвав виклики, які виникають під час провадження щодо воєнних злочинів: мовний бар’єр, відсутність доступу до місця злочину, відсутність попереднього розуміння місцевого культурного, політичного, релігійного та економічного контексту; доступ до свідків, оцінка їх достовірності; вразливі свідки чи потерпілі; якість та цінність документальних свідчень з різних держав.
Міжнародний кримінальний суд: сучасні реалії
Модератор третьої пленарної секції перший заступник керівника Апарату Верховного Суду Расім Бабанли зауважив, що чільне місце в процесі притягнення воєнних злочинців до відповідальності посідає саме Міжнародний кримінальний суд, тому важливо розуміти його роль у загальній архітектурі міжнародного права з урахуванням справ, які вже перебувають на розгляді цього Суду відповідно до наявного в нього мандату, та особливостей співробітництва України з МКС.
Виклики, які постають перед Міжнародним кримінальним судом, та перспективи роботи цього Суду висвітлила суддя МКС Юлія Моток. За її словами, серед труднощів, з якими стикався і стикається МКС, – визначення методу роботи МКС з огляду на гібридну систему цього Суду, що складається зі звичаєвого і цивільного права. Також викликами для МКС є подекуди значна тривалість процесів, адже деякі з деякі з них тривали і вісім, і десять років; складний множинний рівень управління; неналежний рівень співпраці держав з МКС, що не видають Суду осіб, щодо яких є ордер на арешт; безпека суддів та кібератаки на Суд. Перспектива ж роботи МКС, як зауважила Юлія Моток, полягає в тому, що Суд зараз є центральною міжнародною інституцією щодо питань, пов’язаних зі злочином агресії.
Про основні аспекти співробітництва України з МКС та практику використання інших механізмів у розслідуванні найтяжчих злочинів, які зараз вчиняються на території України, поінформував учасників заходу представник Департаменту протидії злочинам в умовах збройного конфлікту Офісу Генпрокурора Микола Говоруха. Одним із досягнень співпраці з МКС стало доповнення КПК України відповідним розділом, який унормовує міжнародно-правову співпрацю України з інституцією. Доповідач звернув увагу й на те, що Україна, на відміну від інших країн, проводить розслідування безпосередньо під час збройного конфлікту, а не після його завершення, що вносить певні особливості у співпрацю з МКС та розслідування зокрема. Він також відзначив суттєву перевантаженість правоохоронних і судових органів через велику кількість зареєстрованих воєнних злочинів та додав, що допомога міжнародних партнерів є вкрай важливою. Завдяки співпраці ОГП та МКС зараз вже зареєстровано чотири ордери на арешт керівників рф та окреслено подальші напрями роботи.
Професор кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка Віталій Гутник висвітлив питання про воєнні злочини в практиці Міжнародного кримінального суду. За його словами, основна відповідальність за притягнення до відповідальності за воєнні злочини покладається на держави, в яких вчинені такі злочини. Адже яким би потужним не був МКС, якою великою не була б чисельність його персоналу, як би ефективно не працював офіс МКС в Україні, МКС не зможе притягнути до відповідальності всіх тих осіб, що вчиняють воєнні злочини.
Доповідач розповів про п’ять вироків МКС у справах:
Керівник Гаазького офісу Міжнародної організації з розвитку права Фабрісіо Гварілья зазначив, що специфіка воєнних злочинів і злочинів проти людяності полягає в тому, що до їх вчинення залучено дуже багато осіб і зв’язки між ними не завжди зрозумілі. Отже, завдання кримінального процесу – розшифрувати все це та чітко описати такі зв’язки. Так, в одній зі справ МКС керувався теорією непрямого здійснення злочину. Ця теорія означає, що не важливо, чи підозрюваний / обвинувачений був особисто присутній на місці злочину та фізично його здійснював. Наприклад, для того, щоб визначити, хто відповідальний за атаки на цивільну інфраструктуру України, треба встановити насамперед тих, хто розробляв політику такого систематичного знищення та контролює волю безпосередніх виконавців злочину. До того ж спікер згадав про те, що нині МКС допускає, що прокурори можуть звертатися до Суду з альтернативними варіантами обвинувачення, а суддя може вибрати один із них.
Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля
Модератором четвертої пленарної сесії стала координатор Центру міжнародного гуманітарного права УАМП Наталія Хендель. Вона наголосила на тому, що законодавство України містить норми, завдяки яким осіб може бути притягнуто до відповідальності за злочини проти природи (ст. 441 КК України). Проте наслідки впливу на навколишнє середовище мають транскордонний характер, а тому ті дії, які чинить росія на території України під час збройного конфлікту, впливають також і на інші країни. На сьогодні шкода, яка вже заподіяна довкіллю нашої країни, спонукає активізуватися міжнародне товариство задля притягнення до кримінальної відповідальності за злочини екоциду.
В межах виступу президент УАМП Ольга Буткевич розглянула злочини екоциду крізь призми національно-правового та міжнародного вимірів. Вона зауважила, що питання покарання за вчинення екоциду, вчиненого під час ведення воєнних дій, є доволі новим, тому що лише відносно нещодавно людство почало використовувати технології, які можуть завдати серйозну шкоду довкіллю під час конфлікту, зокрема зброю масового ураження. Це є однією з причин, чому законодавство багатьох країн досі не містить норм щодо врегулювання цього питання. Крім того, не завжди негативні наслідки такого впливу на природу помітні одразу – інколи вони мають повільну дію і впливають на цілі покоління. Проблемою також є те, що, відповідно до ст. 8 Римського статуту МКС шкода, заподіяна довкіллю, розглядається лише як частина воєнних злочинів, а не як самостійний злочин, що є недоліком. Проте зараз, в тому числі у зв’язку з російсько-українською війною, вже ведуться перемовини про перспективи розгляду злочину екоциду як окремої норми Римського статуту.
На переконання доповідачки, збереження довкілля і має бути самоціллю та самоцінністю. Врегулювання законодавства в цьому питанні дасть можливість усунути прогалини в міжнародному праві та притягнути до відповідальності як окремих осіб, так і державу, за наказом якої було вчинено злочини.
Віцепрезидент УАМП Тимур Короткий виступив із доповіддю «Екоцид як злочин за національним правом». За його словами, досвід України в питанні притягнення до відповідальності за воєнні злочини проти довкілля та злочин екоциду має велике значення не тільки для забезпечення невідворотності покарання за воєнні злочини, але й для просування на національному та міжнародному рівнях концепції злочину екоциду та кримінальної відповідальності за нього.
Спікер наголосив, що незалежно від кримінально-правової кваліфікації за будь-яку шкоду від агресії відповідає держава-агресор. Це імперативна норма міжнародного права. Ця шкода охоплює й шкоду природному середовищу, і для цього не потрібно додаткової кваліфікації за міжнародним гуманітарним правом чи за іншими міжнародно-правовими режимами.
Тимур Короткий зауважив, що ст. 438 КК України дає широкий спектр можливих інструментів для кваліфікації та притягнення до відповідальності представників агресора за воєнні злочини проти довкілля. Водночас важливим для забезпечення легітимності використання цих інструментів є правильне застосування норм міжнародного гуманітарного права щодо наявності всіх елементів злочину з урахуванням Римського статуту МКС, Елементів злочину МКС та відповідної практики міжнародних судів і трибуналів як міжнародних стандартів.
Підсумовуючи, доповідач акцентував, що саме Україна зараз впливає на розвиток міжнародного права щодо питання злочину екоциду, і цей злочин не може зводитися ні до ординарних екологічних злочинів (бо це зводить нанівець концепцію злочину екоциду), ні до загальної шкоди довкіллю. Злочин екоциду – це конкретна кримінально-правова кваліфікація, яка має прямий зв'язок із кримінальним правом та повинна застосовуватися з урахуванням міжнародного гуманітарного права і кваліфікації за ст. 438 КК України.
Професор Університету Каліфорнії Кейт Макінтош розповіла про процес криміналізації злочину екоциду на міжнародному рівні. Вона повідомила, що експертна група правників із різних країн розробила визначення поняття «екоцид» для доповнення Римського статуту МКС таким злочином. Відповідно до цього визначення екоцид – це незаконні або безпідставні дії, вчинені з усвідомленням того, що є значна ймовірність серйозної, широкомасштабної або довгострокової шкоди для навколишнього середовища, завданої такими діями. Однак такі зміни ще не внесені до Римського статуту, тому, як зауважила доповідачка, було б добре, якби, наприклад, Україна на засіданні Асамблеї держав – учасниць Римського статуту офіційно запропонувала закріпити визначення злочину екоциду в цьому Статуті, що уможливило б притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності осіб, які скоїли екологічні злочини.
Свій виступ керуючий партнер Global Rights Compliance Вейн Джордаш зосередив на кваліфікації злочину руйнування Каховської ГЕС, який стався 6 червня 2023 року. Окрім значної шкоди екології, це стало причиною смертей і зникнень багатьох людей, спричинило руйнування будівель та завдало іншої шкоди. Крім того, внаслідок підриву чимало видів тварин, які мешкали на цій території, опинилося на межі вимирання. Саме тому необхідно ретельно задокументувати і розслідувати цей злочин, щоб надалі винні відповіли за скоєне. На думку експерта, знищення дамби можна розглядати як злочин одразу в кількох категоріях: руйнування цивільного об’єкта, руйнування об'єкта державної власності та заборона щодо використання зброї. Серед іншого, підрив дамби є порушенням ст. 49 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій (Протоколу І). Також варто зважати на довготривалий період відновлення екологічної системи регіону – щонайменше на це знадобиться 30 років.
.jpg)
Відеозапис конференції:
– українською мовою: https://www.youtube.com/watch?v=ftSWh9-kFgs;
– англійською мовою: https://www.youtube.com/watch?v=1UrNLjbWAKU.
Захід організований Верховним Судом спільно з Українською асоціацією міжнародного права та Програмою підтримки ОБСЄ для України.
