Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника й засновника такої юридичної особи) необхідно встановити наявність чи відсутність підстав і умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства.

Такий висновок зробила колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі за позовом про стягнення субсидіарно з комунального підприємства та міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу.

За обставинами справи в грудні 2007 року позивач був прийнятий на посаду бухгалтера в комунальному підприємстві. У грудні 2013 року міська рада ухвалила рішення про реорганізацію КП шляхом приєднання до іншого, і в травні 2014 року позивача звільнили з посади бухгалтера на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату. У грудні 2014 року районний суд, рішення якого залишено без змін апеляційною і касаційною інстанціями, визнав незаконним наказ про звільнення позивача, поновив його на посаді, стягнув з КП на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу. Рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконано, стягнуті судовим рішенням суми не сплачені, про що зазначено в низці інших судових рішень.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов частково, стягнув із КП середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо субсидіарної відповідальності міської ради за невиконання судових рішень, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність дій засновника (у цій справі – міської ради), які спричинили неплатоспроможність або банкрутство КП.

КЦС ВС залишив без змін попередні судові рішення в частині позовних вимог до міської ради, зробивши такі правові висновки.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов’язаннями створених ними юридичних осіб у трудових правовідносинах.

При визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що засновники, учасники, акціонери підприємства можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише у випадках, коли неспроможність (банкрутство) підприємства викликана їхніми вказівками або іншими винними діями.

При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, який не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

При цьому, за загальним правилом, у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов’язанням, пов’язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов’язаннями цього підприємства (ч. 7 ст. 77 ГК України).

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов’язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо банкрутство комунального комерційного підприємства було спричинене саме діями його засновника (учасника) – органу місцевого самоврядування.

Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника й засновника такої юридичної особи) необхідно встановити наявність чи відсутність підстав і умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства.

Суди не встановили, а позивач не надав доказів, що саме дії засновника – міської ради спричинили неплатоспроможність або банкрутство КП.

Міська рада не є роботодавцем позивача, оскільки вона в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконувала владні функції, що характеризуються наданням різноманітних управлінських послуг КП та справлянням на нього владного впливу у межах публічно-правових відносин.

Постанова Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 202/7375/22 (провадження № 61-12895св23) –  https://reyestr.court.gov.ua/Review/118036614.

Верховний Суд