Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Доводи відповідача про відсутність державної реєстрації за позивачем права власності на спірне приміщення не спростовують належність позивачеві цього майна на праві приватної власності, оскільки державна реєстрація не є способом набуття права власності.
Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану позивачем на рішення місцевого суду, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності на нежитлову будівлю.
Таке рішення суд першої інстанції мотивував відсутністю порушеного права позивача, яке підлягає захисту в судовому порядку, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Апелянт, не погоджуючись із такою позицією суду попередньої інстанції, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове — про задоволення позову.
Апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача з наступних підстав.
Із матеріалів справи відомо, що в 2017 році будівлю готелю-бару в Рівненському районі було передано позивачеві в рахунок погашення боргу. У наступному році новий власник отримав Свідоцтво про набуття права власності на майно боржника, реалізація якого не відбулася, та зареєстрував право власності на будівлю готелю-бару.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, у 2019 році державний реєстратор зареєстрував за відповідачем право приватної власності на допоміжне до готелю приміщення генераторної, взявши як підставу виникнення у відповідача права власності на спірне майно акт приймання-передачі, виданий у 2005 році попереднім власником готелю-бару та відповідачем, та договором, укладеним між комісіонером та комітентом (відповідачем) у 2004 році. Згідно з цим договором, з метою набуття права власності на нерухоме майно, визначене цим договором, комітент як довіритель уповноважував комісіонера як повіреного вчинити правочин на створення нерухомого майна та організувати будівництво об’єкта нерухомості.
Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивач звернувся з позовом до суду.
Незаконними такі дії відповідача вважає і колегія суддів, яка скасувала оскаржуване рішення суду попередньої інстанції.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державного набуття особою права власності.
Акт приймання-передачі не є належним документом для державної реєстрації права власності на новозбудований об’єкт нерухомого майна.
Таким чином, державна реєстрація виникнення у відповідача права власності на нежитлову будівлю проведена державним реєстратором з порушенням положень чинного законодавства, за відсутності у відповідача належних документів, які підтверджують виникнення у нього права власності.
Сторона відповідача не довела як здійснення комітентом безготівкового переказу коштів, так і факту введення новозбудованого об’єкта в експлуатацію, отже не доведено виконання сторонами умов договору.
Водночас позивач довів у суді своє право власності на спірне нерухоме майно.
Відповідно до Технічного паспорта на будівлю готелю-бару та Розбивочного плану автозаправного комплексу спірне нежитлове приміщення позначено як генераторну, у якій встановлено обладнання для додаткового джерела електроенергії для будівлі готелю-бару, що підтверджується висновком судового експерта, складеного за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у 2023 році, який оцінений судом у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі. Тому доводи сторони відповідача про неналежність експертизи є безпідставними.
Більше того, сторона відповідача не була позбавлена можливості заявити клопотання про призначення судом експертизи у справі чи самостійно звернутися до експертної установи для проведення експертизи на підтвердження своїх доводів.
Відповідно до ст. 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.
Позивач, згідно з вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України довів, що відповідач незаконно зареєстрував право приватної власності на належне позивачеві нерухоме майно — допоміжне до готелю приміщення генераторної, яка слугує забезпеченню готелю додатковим джерелом електроенергії.
Оскільки спірне нерухоме майно не вибувало з володіння позивача, що не заперечувалось і відповідачем, немає підстав для заявлення позовних вимог про витребування такого майна, оскільки відповідач не є його володільцем.
З огляду на зазначене вище, апеляційний суд задовольнив позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, однак відмовив позивачеві у визнанні права власності на спірну нежитлову будівлю, оскільки позивач, набуваючи право на головну річ, автоматично набув права власності й на приміщення дизельної.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 570/3225/21 (провадження № 22-ц/4815/433/24).