Якщо особі, що вчинила кримінальне правопорушення, за вироком суду було призначено покарання, яке ухвалено відбувати реально, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших кримінальних правопорушеннях, за які за новим вироком їй призначається покарання із застосуванням на підставі ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання не застосовуються, і кожний вирок – попередній, за яким особа має відбувати покарання реально, та новий, за яким її звільнено від відбування покарання з випробуванням, виконуються самостійно.

Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою залишено без змін вирок суду першої інстанції від 16 березня 2023 року. Відповідно до цього вироку раніше судимій особі на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком місцевого суду від 7 травня 2021 року, більш суворим, призначеним за вироком 16 березня 2023 року, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. Відповідно до ст. 75 КК України особа була звільнена від відбування призначеного покарання з  випробуванням, їй установлено іспитовий строк 2 роки та покладено обов’язки згідно з приписами ст. 76 КК України.

ОП ККС неодноразово розглядала питання щодо застосування (незастосування) приписів ч. 4 ст. 70 КК України та висловлювала свої позиції в різних ситуаціях, однак правова ситуація, яка мала місце в цьому кримінальному провадженні, не була предметом її розгляду і відповідних висновків не зроблено.

Як зазначила ОП ККС, приписами ст. 70 КК України визначені підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю злочинів. При цьому, призначаючи покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім (першим) вироком за окремий злочин. Він також не повинен ще раз призначати (дублювати) це покарання в новому (другому) вироку. У цьому разі діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч. 4 ст. 70 КК України.

Водночас призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України має ряд особливостей, одна з яких полягає в тому, що в разі, коли особа засуджується до покарання, яке належить відбувати реально, а за наступним вироком звільняється від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Постанова ОП ККС від 1 квітня 2024 року у справі № 183/6854/20 (провадження № 51-4885кмо23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118195494.

Верховний Суд