Правовий режим необґрунтованих активів як нетипових об’єктів цивільного права та судова практика Верховного Суду щодо розгляду спорів стосовно необґрунтованих активів – ці питання розглянули судді Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат і Євген Петров під час круглого столу «Необґрунтовані активи: виклики правозастосування».

Василь Крат розповів про правовий режим необґрунтованих активів як нетипових об’єктів цивільного права. Доповідач зазначив, що політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. В результаті у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). При цьому останню, за деякими історичними даними, придумали англійці у XV ст. для того, щоб стягувати в скарбницю держави майно, власники якого не відомі. Сьогодні різні країни рухаються різними шляхами щодо розвитку правового режиму конфіскації.

Доповідач звернув увагу на постанову КЦС ВС від 4 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22. У ній вказано, що традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються: за процедурою вилучення майна – конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem – у цивільному судочинстві; за стандартами доказування, які застосовуються, – для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість у конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).

Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що має досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим, по-перше, проявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Воно закріплене частково в ЦК України (ч. 5 ст. 258, ч. 7 ст. 261, ч. 2 ст. 328, п. 12 ч. 1 ст. 346, ч. 6 ст. 1032); ЦПК України (зокрема, абз. 2 ч. 2 ст. 81, ч. 4 ст. 89, гл. 12), причому зі специфічним відсиланням до КК України та Закону України «Про запобігання корупції»; Законі України «Про запобігання корупції» (зокрема, ч. 2 ст. 69).

При цьому законодавець застосував досить «специфічну» законодавчу техніку, оскільки: матеріально-правове регулювання необґрунтованих активів більшою мірою здійснюється на рівні процесуального закону, а не в ЦК України; сам інструментарій (активи, набуття активів, необґрунтовані активи, законні доходи) повністю неузгоджений із ЦК України, що містить тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності.

«Ключовою нормою, що визначає правовий режим необґрунтованих активів, є ч. 2 ст. 328 ЦК України. А далі переміщуємось у сферу чи то процесуального закону, чи то Закону України «Про запобігання корупції». Сказати, що ми маємо якусь цілісну картину режиму конфіскації необґрунтованих активів на цьому етапі правового регулювання навряд чи можна», – зауважив Василь Крат. Він додав, що виникають питання до інструментарію, який використовується для визначення необґрунтованих активів і звернення на них стягнення.

Суддя звернув увагу, що існують спадкові спори, коли після смерті особи, в якої немає родичів, з’являються «солом’яні» спадкоємці. Вони намагаються спадкувати майно через судове рішення щодо проживання зі спадкодавцем протягом п’яти років. У випадку необґрунтованих активів можна говорити про «солом’яних» власників, за якими зареєстроване необґрунтовано набуте майно. Тоді слід здійснювати відповідну цивільно-правову кваліфікацію і за ч. 2 ст. 328 ЦК України спростовувати презумпцію набуття права власності.

Василь Крат зазначив також, що законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. «Конструкція недійсності правочину сконструйована передусім як приватно-правова модель, за допомогою якої приватні особи можуть захищати свої приватні права та інтереси і спростовувати презумпцію правомірності правочину. Презумпція правомірності правочину – для приватних суб’єктів»,  – сказав Василь Крат.

Крім того, він звернув увагу, що в таких справах не застосовується конструкція солідарності. У вказаній вище постанові КЦС ВС зазначається, що законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Тому тут може виникати часткове зобов’язання.

Євген Петров виступив із доповіддю «Судова практика ВС щодо розгляду спорів стосовно необґрунтованих активів». Суддя зауважив, що в європейських країнах давно врегульовано питання конфіскації майна, яке набуто нечесним шляхом. В законодавстві України, на жаль, поняття «необгрунтровані активи» визначено не досить конкретно. Термін «активи» трапляється і в податковому, і в антимонопольному, і в корпоративному, і в фінансовому законодавстві. Водночас у законодавстві немає чітких механізмів регулювання такого нетипового об’єкта, як «необґрунтований актив».

Також доповідач звернув увагу, що при цивільній конфіскації державу цікавить не особа (як у кримінальному процесі), а саме майно. Водночас він змоделював ситуацію, коли державні органи мають певні сумніви щодо обґрунтованості набуття активів публічною особою, починають збирати відповідні докази, щоб передати справу в суд. Зазначена особа помирає, й активи переходять до спадкоємця. Чи можна говорити, що відповідачем у такій справі має бути спадкоємець, який відповідатиме за дії спадкодавця? Євген Петров зауважив, що такі питання будуть поставати невдовзі перед судом, тому їх треба обговорювати вже сьогодні.  

Суддя розповів і про справу, яку колегія суддів КЦС ВС передала на розгляд Великої Палати ВС. У відповідній ухвалі порушено два питання. Перше з них стосується процесуального статусу особи, пов’язаної з публічною особою. У цій справі в позові обидві особи зазначені відповідачами. Однак, зауважив Євген Петров, стосовно всіх відповідачів суд повинен ухвалити рішення та зазначити його в резолютивній частині. У переданій на розгляд ВП ВС справі рішення ухвалено лише щодо публічної особи, а не щодо пов’язаної з нею. Тож постає питання, чи доцільно залучати в таких справах пов’язану особу як відповідача, чи вона повинна залучатись як третя особа.

Друге питання полягає в тому, чи можна одразу заявляти позов про відшкодування вартості необґрунтованих активів, чи все ж таки спочатку треба подавати позов про стягнення в дохід держави майна. Євген Петров зазначив, що аналіз ст. 292 ЦПК України дає змогу зробити висновок, що державу повинен цікавити саме актив, тож не можна одразу просити стягнути його вартість. Перед тим, як дійти рішення про стягнення грошей, треба виконати певний алгоритм дій і відповісти на питання: 1) чи цей актив необґрунтований; 2) чи 100 % цього активу необґрунтовані;  3) яка частка активу необґрунтована; 4) чи можна виділити відповідну частку, щоб звернути на неї стягнення; 5) яка ринкова вартість частки. Тому, на думку доповідача, не можна одразу заявляти позов про стягнення грошей у сумі вартості необґрунтованого активу. 

Круглий стіл «Необґрунтовані активи: виклики правозастосування» організований виданням «Юридична практика».

Презентація Василя Крата – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Neobgr_aktuvu_.pdf.

Верховний Суд