Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Блог судді Верховного Суду у Касаційному господарському суді Ганни Вронської для Supreme Observer
Одним з найактуальніших питань у судовій практиці щодо спорів за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) є спори за зверненням Фонду до пов’язаних з банком осіб про відшкодування шкоди, завданої банку.
Питання відшкодування збитків неплатоспроможного банку, завданих неефективним менеджментом, набуло своєї актуальності під час виведення неплатоспроможних банків з ринку.
За статистичними даними КГС ВС спостерігається збільшення постанов, ухвалених судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС у цій категорії спорів. Так, у 2022 році КГС ВС було ухвалено 7 постанов, а в 2023 році – 16 постанов.
Ключові питання у розгляді цієї категорії спорів на прикладі постанов Верховного Суду обговорили із помічниками суддів, працівниками апаратів місцевих та апеляційних господарських судів і Верховного Суду, у межах семінару організованого Національною школою суддів України. Зокрема, йшлося про таке:
Юрисдикція спорів між Фондом та пов’язаними особами банку
31.10.2018 ВП ВС розглянула справу № 757/75148/17-ц, в якій дійшла висновку, що оскільки Фонд на час ліквідації банку здійснює управління та розпорядження його майном, що за своєю суттю властиво для власника юридичної особи, спір між Фондом і посадовими особами банку про відшкодування заподіяної третій особі шкоди має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Окрім того, предметом перевірки національними судами у цій справі є акти (рішення) органів управління банку та їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, а також господарські операції банку, що відповідає завданню господарського судочинства.
З огляду на вказане ВП ВС не погодилась з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для розгляду справи за правилами цивільного судочинства.
Склад сторін у справах за зверненням Фонду до пов’язаних з банком осіб про відшкодування шкоди, завданої банку
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 25.07.2023 у справі № 910/13325/21, № 927/561/21, від 12.12.2023 у cправі № 927/561/21 предметом доказування у справах за позовами Фонду про відшкодування шкоди є персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов’язаної з банком особи.
Позивач у справах про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та / або банку
Перед Верховним Судом при розгляді даної категорії справ виникло питання чи міг Фонд звернутися з позовом до пов’язаних осіб банку щодо відшкодування шкоди, завданої колишнім кредиторам цього банку після припинення банку як юридичної особи, але до набрання чинності новою редакцією ч. 5 ст. 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка була змінена Законом № 1588-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків».
Верховний Суд вирішив вказане питання у постанові від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, де зазначив, що, у разі недостатності майна банку норма ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та / або банку.
Норма ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містила заборони для Фонду звернутися до суду з позовом після ліквідації Банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус Фонду, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право (абз. 2 ч. 1 ст. 52) та не є підставою для звільнення від відповідальності пов’язаної з банком особи (абз. 4 ч. 5 ст. 52).
До того ж, таку прогалину у нормі було усунено законодавцем шляхом ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків» від 30.06.2021 №1588-IX. Указаним законом було доповнено ст. 52, зокрема, ч. 7, абз. 2 якої передбачено, що Фонд має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
Щодо права Фонду звертатися з позовом про стягнення шкоди до пов’язаних з банком осіб від власного імені після припинення банку як юридичної особи, то вказаний правовий висновок міститься у низці постанов КГС ВС, зокрема, від 12.07.2022 у справі № 910/18526/21, від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 та від 12.12.2023 у cправі № 927/561/21, від 14.02.2024 у cправі № 910/19584/20, та у постанові ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.
Відповідач у справах про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та / або банку
У cправі № 910/4149/21 Верховний Суд зазначив, що згідно із ч. 1 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній, на момент прийняття відповідачами рішення щодо придбання цінних паперів) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники відокремлених підрозділів банку.
За змістом п. 3 ч.1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент прийняття відповідачами рішення щодо придбання цінних паперів) для цілей цього Закону пов’язаними з банком особами є, зокрема: керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку.
У розумінні наведених норм законодавства, на момент прийняття рішення, оформленого протоколом засідання кредитного комітету, відповідачі діяли як пов’язані з банком особи.
У cправі № 910/7305/21 було розкрито питання щодо кола посадових осіб, зокрема, щодо члена кредитного комітету та особи, у якої був відсутній статус посадової особи протягом вчинення певних дій.
Верховний Суд зазначив, що посадові особи органів АТ несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, що діяла станом на 09.07.2015) посадовими особами органів АТ є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що начальник служби безпеки ПАТ «Радикал банк» не входить до переліку осіб, на яких може бути покладена заявлена у позові відповідальність, а тому не є належним відповідачем; заступник Голови Правління, член ПАТ «Радикал банк» не була присутня ні на засіданнях Правління, ні на засіданні Наглядової ради банку 09.07.2015, а тому докази вчинення нею дій чи бездіяльності щодо прийняття та погодження рішень про відступлення прав вимоги по кредитним договорам відсутні, тому вона у спірних правовідносинах не є належним відповідачем, що є підставою для відмови у заявленому до неї позові.
Верховний Суд дійшов висновку, що члени кредитного комітету, які не входили до складу правління, є посадовими особами АТ, якщо утворення кредитного комітету передбачено статутом банку.
Аналогічні висновки викладені в постанові ВС від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.
Разом з цим, суди попередніх інстанцій не встановлювали й не досліджували зміст статуту ПАТ «Радикал банк» в редакції, чинній станом на 09.07.2015.
Отже, недослідження судами попередніх інстанцій доказів, наданих сторонами, щодо наявності/відсутності у окремих відповідачів статусу пов’язаних з банком осіб призвело до необґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову до вказаних відповідачів.
Верховний Суд відзначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що навіть відсутність у відповідача статусу керівника банку чи посадової особи АТ протягом періоду вчинення відповідачами дій щодо укладення договору про відступлення права вимоги не виключає застосування статей 92, 1166 ЦК України як правової підстави для відшкодування шкоди.
Обставини, які підлягають доказуванню у справах за позовами ФГВФО до пов’язаних з банком осіб про відшкодування шкоди
Верховний Суд у справі № 910/7305/21 визначив, що предметом доказування у справах за позовами Фонду до пов’язаних з банком осіб про відшкодування шкоди є:
В контексті питання предмету доказування у справах за позовами Фонду до пов’язаних з банком осіб, нещодавно, палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС була прийнята постанова від 05.02.2024 у cправі № 910/4149/21.
У якій було розглянуто питання «чи входить у предмет доказування у справах щодо стягнення Фондом з пов’язаних з Банком осіб шкоди, з`ясування обставин недостатності майна банку та правомірності/неправомірності дій Фонду/уповноваженої особи Фонду щодо розпорядження активами Банку, як передумови для задоволення відповідного позову».
Судова палата КГС ВС зазначила про те, що установлення обставин недостатності майна банку та наявності у діях відповідачів повного складу правопорушення є підставою для покладення на останніх відповідальності згідно із ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній станом на дату подання позову).
Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, що виникають у спірних правовідносинах щодо стягнення з відповідачів шкоди на користь саме банку, а не Фонду, може бути доведення відповідачами обставин відповідності їх діяльності (щодо придбання цінних паперів) інтересам банку та відсутності підстав для їх відповідальності за конкретне стверджуване порушення чи недобросовісні дії / бездіяльність.
Однак обставини щодо того, чи мали дії / бездіяльність Фонду негативні наслідки щодо обсягу формування ліквідаційної маси неплатоспроможного банку, не входять до предмета доказування у цьому спорі.
Судова палата КГС ВС вказала, що доведенням відсутності своєї вини у стверджуваному порушенні, спростування наявності інших елементів складу правопорушення у спірних правовідносинах з банком на момент вчинення порушення) забезпечується дотримання права на справедливий суд для відповідача, а не у спосіб доведення останнім обставин, які не стосуються спірних правовідносин.
З огляду на наведене, судова палата КГС ВС відступила від висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 01.08.2023 у справі № 910/9833/21, про те, що у спорі, де Фонд звертається з позовом в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції після внесення змін до цієї норми за Законом України № 629-VIII від 16.07.2015, що набрав чинності 12.08.2015) у разі, коли відповідач вказує, що на момент виведення банку з ринку майна (активів) банку було достатньо для задоволення вимог всіх кредиторів, а недостача виникла внаслідок неналежного виконання Фондом та уповноваженою особою, яка була призначена в банку Фондом і протягом часу виведення банку з ринку відчужувала активи, своїх обов`язків в рамках такої процедури, до предмета доказування у такому спорі входять, зокрема, обставини правомірної / протиправної поведінки Фонду та уповноважених осіб Фонду (належного виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порушення ними фідуціарних обов`язків, їх дії, вчинені всупереч інтересам кредиторів банку, тощо).
Склад цивільного правопорушення
У постанові КГС ВС від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18 Верховний Суд зазначив, що при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Неправомірна поведінка відповідачів
У постанові від 09.11.2023 у справі № 910/635/20 Верховний Суд відзначив, що міжнародні Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
Визначення терміну «фідуціарний обов’язок» міститься у Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалені постановою Правління НБУ № 98 від 28.03.2007.
Керівник банку (фідуціар) зобов’язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів та клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно. Фідуціар повинен бути чесним і не повинен вести справи в такий спосіб, що надає йому необумовлені вигоди або завдає шкоди інтересам клієнтів або акціонерів.
З огляду на довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
Як приклад порушення своїх фідуціарних обов`язків, посадовими особами банку, можна навести справу № 910/4149/21, яка згадувалася раніше.
Судова палата КГС ВС погодилась із висновками апеляційного суду про те, що, діючи недбало, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов’язків, відповідачі у справі спричинили нанесення шкоди АТ «Артем-Банк» в сумі 15 938 891,02 грн, яка є сумою неповернутих та списаних у збиток коштів, за результатами укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, і такі дії не були обґрунтовано необхідними, доцільними, добросовісними і розумними.
Відповідачі не виконали свій фідуціарний обов`язок щодо сумлінності, а навпаки, прийняли ризикове рішення, внаслідок якого банком було втрачено грошові кошти в значному розмірі.
Такі дії відповідачів були необґрунтованими та безпідставними, а прийняте ними завідомо неправомірне та протиправне рішення, оформлене протоколом кредитного комітету АТ «Артем-Банк», не мало на меті реального інвестування коштів банку в цінні папери задля отримання прибутку АТ «Артем-Банк».
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність очевидної законної мети здійсненої активної спірної операції, її завідома збитковість, дозволяє дійти висновку про порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, та те, що у спірних правовідносинах має місце протиправна поведінка відповідачів.
Шкода та її розмір
Щодо другого елементу складу правопорушення – шкоди та її розміру, слід навести позицію ВП ВС у справі № 910/11027/18.
ВП ВС виснувала, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.
Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку.
У серпні 2022 року ВП ВС переглянула дану постанову за нововиявленими обставинами та скасувала постанову ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 з подальшою передачею цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції (постанова ВП ВС від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18).
Однак, правові висновки, які містяться у постанові ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, можуть вважатися усталеною судовою практикою, адже такі висновки були продубльовані в низці інших постанов ВС, зокрема у постановах КГС ВС від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, від 09.11.2023 у справі № 910/635/20 і від цих висновків ВС не відступав.
Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою
Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Як приклад доведення причинно-наслідкового зв`язку між рішенням керівництва банку та збитками, нанесеними банку можна навести cправу № 910/4149/21.
Судова палата КГС ВС погодилася із висновками апеляційного суду про те, що, обставини прийняття відповідачами ризикованого рішення, внаслідок якого банком було втрачено грошові кошти в значному розмірі свідчать про існування прямого причинно-наслідкового зв`язку між рішенням керівництва банку та збитками, нанесеними банку.
Вина
Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже, спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
Такі висновки Верховного Суду щодо презумпції вини заподіювача шкоди у деліктних правовідносинах підтверджені численною усталеною практикою Верховного Суду та викладені у постанові ВП ВС від 12.03.2019 у справі № 920/715/17. Крім того, аналогічний висновок міститься у постанові КГС ВС від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.
Як приклад помилкових висновків суду щодо відсутності вини (умислу) відповідачів у заподіяння шкоди, з огляду на відсутність вироку у кримінальному провадженні, можна навести справу № 910/7305/21.
Верховний Суд зазначив, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та заподіювача шкоди, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Позовна давність у спорах за позовом Фонду до пов’язаних з банком осіб
У постанові ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, в якій Фонд звертався з позовом до колишнього керівництва банку про солідарне стягнення шкоди, було визначено, що, якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.
ВП ВС виснувала, що розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна).
Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
Верховним Судом у cправі № 916/1489/22, було зроблено висновок щодо питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин норма щодо спеціальної позовної давності, передбачена ч. 7 ст. 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якщо відповідна норма набула чинності лише 05.08.2021 (дата набрання чинності Закону №1588-ІХ).
Верховний Суд вказав про неможливість ретроспективної дії положень ч. 7 ст. 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» при визначенні позовної давності.
Втім, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що норми права щодо позовної давності застосовуються у редакції, яка діяла на момент вчинення відповідачами протиправних дій, а не на момент початку перебігу позовної давності, тобто на момент, коли позивач дізнався чи мав дізнатися про завдану йому шкоду, включно з її розміром.
Верховний Суд звернув увагу, що протиправні дії у часі можуть не співпадати з наслідками (завданням шкоди), а також з тим моментом, коли позивач дізнався чи мав дізнатися про завдану йому шкоду і зміг оцінити її розмір, а отже норми щодо тривалості позовної давності мають застосовуватися у редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на позов. Інше тлумачення такої норми нівелювало би право на позов і призвело би до несправедливих наслідків для особи, якій завдано шкоди, адже після вчинення протиправних дій, якими особі завдано шкоди, особа тривалий час може не знати про такі дії.
Верховний Суд погодився з доводами Фонду у даній справі про те, що моментом, коли починається перебіг позовної давності щодо шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку, є момент припинення банку як юридичної особи.
Адже саме з цього моменту кредиторам банку, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки). І саме з цього моменту у Фонду виникає право на позов від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку.
Вирішуючи даний спір, Верховний Суд дійшов таких висновків:
1) після припинення банку як юридичної особи Фонд вже не може звертатися як ліквідатор з позовом від імені банку про стягнення шкоди, завданої банку;
2) право Фонду звернутися до суду від власного імені в інтересах вкладників та інших колишніх кредиторів банку з позовом про стягнення шкоди з пов’язаних осіб банку прямо передбачено нормами чинного законодавства;
3) Фонд та інші колишні кредитори банку можуть вважатися такими, що зазнали шкоди (втратили вклади чи право вимоги до банку) тільки після припинення банку як юридичної особи; саме з моменту припинення банку для них наступають наслідки протиправних дій керівників (посадових осіб) банку;
4) пов’язані з банком особи мають фідуціарні обов`язки не лише перед банком, але й перед його вкладниками, а тому протиправними діями пов’язаних з банком осіб може бути завдано шкоди і самому банку, і його кредиторам;
5) вкладники та інші кредитори банку не наділені правом самостійно звернутися з позовом до пов’язаних осіб банку за стягненням завданої шкоди, у їх інтересах має право діяти лише Фонд (такий позов має ознаки групового);
6) тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку.
Окремо хочу звернути увагу на ухвалу КГС ВС від 08.02.2024, якою передано справу № 916/3724/21, на розгляд судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС для відступу від висновку у справі № 916/1489/22, зокрема, про те, що саме з моменту припинення банку як юридичної особи, кредиторам, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки), відтак у спорі, де Фонд звертається з позовом до пов’язаних з банком осіб від власного імені в інтересах кредиторів банку, позовну давність слід відраховувати саме з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку. Колегія суддів вважає, що негативні наслідки від неправомірних дій пов’язаних із банком осіб для кредиторів банку настають саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації.
Відтак, колегія суддів не погодилась із висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 стосовно того, що кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду у розмірі незадоволених вимог, допоки банк не буде припинений як юридична особа. І саме з моменту припинення банку як юридичної особи слід вважати, що кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір.
Однак, колегія суддів частково погодилась із висновком Верховного Суду стосовно того, що: «тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку», оскільки, після завершення ліквідаційної процедури та припинення банку можна визначити саме остаточний (залишковий) розмір шкоди завданий Фонду та колишнім кредиторам банку.
Справа № 916/3724/21 прийнята до розгляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, розгляд справи призначений на 01.04.2024 року.
Підсумовуючи викладене, зазначу, що однаковий підхід у вирішені спорів за подібними правовідносинами є базовим принципом діяльності судової системи, що нерозривно пов’язаний із принципом правової визначеності.
Тому важливою є обізнаність широкого загалу щодо актуальної інформації як в теоретичній, так і практичній площині, у тому числі здійснення правового аналізу норм чинного законодавства, аналіз актуальної судової практики у спорах за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
