Встановлена у ст. 162 КК України кримінальна відповідальність за незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи є однією із законодавчих гарантій захисту прав людини, передбачених ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 30 Конституції України.

Водночас сам факт протиправного володіння особою житловим приміщенням та/або земельною ділянкою, навіть якщо вони мають іншого власника, не надає права нікому, у тому числі службовим особам, входити й оглядати ці об’єкти без дозволу фактичного володільця за межами встановлених законом процедур. Адже кримінально-правова охорона недоторканності житла чи іншого володіння особи покликана забезпечити також захист нерозривно пов’язаного з цими об’єктами права людини на повагу до її приватного та сімейного життя. Тому ст. 162 КК України застосовується й у випадках, якщо проникнення жодним чином не позначається на праві власності або іншому праві володіння, а також може застосовуватися навіть у разі, коли протиправне вторгнення здійснено власником відповідного майна.

Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги сторони захисту.

У цій справі вироком місцевого суду чотирьох службових осіб визнано винуватими в незаконному проникненні (шляхом зняття загороджувальної сітки через сусіднє подвір’я)  у володіння потерпілого – садибу, де вони протиправно провели огляд земельної ділянки (ч. 2 ст. 162 КК України). Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції і звільнив засуджених від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

У касаційній скарзі сторона захисту, серед іншого, зазначила про відсутність у засуджених умислу на незаконне проникнення у володіння потерпілого й об’єктивної сторони злочину в їхніх діях з огляду на те, що земельна ділянка потерпілого розташована на території прибережної захисної смуги, належить до земель водного фонду і була передана потерпілому у власність незаконно.

ККС ВС вказав, що юридичні підстави, на яких житло чи інше володіння належить особі, законність чи незаконність набуття потерпілим права на них не впливають на юридичну кваліфікацію дій, що полягали у свавільному проникненні й огляді такого володіння, за ст. 162 КК України.

Предметом цього злочину є будь-яке житло чи інше володіння, які фактично належать потерпілому і перебувають у його користуванні, незважаючи на спірність реалізації відповідних повноважень. Наявність спору щодо зазначених об’єктів не виключає фактичного володіння і користування ними.

Суди встановили, що на час вчинення особами інкримінованих їм дій земельні ділянки, передані у власність потерпілому, не були віднесені до категорії земель водного фонду в установленому законом порядку. Крім того, до надання у приватну власність потерпілому спірних земельних ділянок, які перебували в комунальній власності і розпорядженні міської ради, цей орган місцевого самоврядування сам визначив їх цільове призначення як «будівництво й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» і «ведення особистого селянського господарства» та відніс до категорій земель житлової та громадської забудови і сільськогосподарського призначення відповідно. Виходячи з наведеного, встановлений пізніше судом факт надання потерпілому земельної ділянки у власність із порушенням спеціальних норм земельного й екологічного законодавства не призвів до ретроспективних правових наслідків у виді легалізації порушення недоторканності приватного володіння службовими особами міської ради.

Постанова ККС ВС від 12 березня 2024 року у справі № 722/151/20 (провадження № 51-71км22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117757909.

Верховний Суд