Так, ВП ВС вказала, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.

Натомість, не належить до визначених ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів.

 ВП ВС вкотре звернула увагу, що п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

Наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами виходить за межі податкового контролю.

Таким чином, оспорюючи правочин, вчинений суб'єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, податковий орган передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.

Постанова ВП ВС №580/4531/23 від 29.02.2024 року: https://cutt.ly/1w4NlR0t