На цьому наголосив суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Євген Синельников під час круглого столу «Застосування та реалізація дієвих способів захисту щодо забезпечення доступу до дитини, її повернення або відібрання».

Євген Синельников зауважив, що проблема з виконанням судових рішень щодо фізичної опіки, доступу та контакту одного з батьків із дитиною постала більш гостро, тому що внаслідок повномасштабного вторгнення держави-окупанта багато дітей перемістилося за межі України.

Доповідач акцентував на тому, що коли суд ухвалив рішення про безпосередній фізичний контакт одного з батьків із дитиною, виконавець не уповноважений за власною ініціативою змінювати порядок виконання судового рішення у випадку переміщення дитини за межі України, для цього необхідно звернутися до суду, який ухвалив рішення, з метою зміни порядку і способу виконання судового рішення.

В європейських країнах (Франція, Чехія, Польща) існують механізми, які доволі ефективно впливають на виконання судових рішень щодо визначення місця проживання дитини. Як правило, відповідачеві надається строк на добровільне виконання судового рішення, і в разі його невиконання у цей строк видається наказ про відібрання дитини. На того з батьків, хто не виконує судового наказу, суддя може накласти штраф. Невиконання судового рішення, створення перешкод у його виконанні у Франції є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу до 15 тис. євро або позбавлення волі на певний строк.  

В Україні судове рішення, ухвалене на підставі ст. 161 СК України, не підлягає примусовому виконанню, отже у випадку, коли один із батьків заявляє позов про визначення місця проживання дитини з ним, а дитина фактично проживає з іншим із батьків, доцільно заявляти вимогу про зобов’язання передати дитину позивачу. Рішення про зобов’язання вчинити певні дії підлягає примусовому виконанню.

Суддя розповів і про постанову ВС у складі Об’єднаної палати КЦС від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 щодо застосування ст. 162 СК України, яка регламентує механізм відібрання дитини.

Євген Синельников також нагадав про те, що 8 березня 2023 року Верховний Суд постановив окрему ухвалу у справі № 1309/9120/12, у якій звернуто увагу Кабінету Міністрів України на необхідність удосконалення нормативно-правових актів з метою усунення наведених у цій ухвалі недоліків на стадії примусового виконання судових рішень про контакт одного з батьків із дитиною, забезпечення реального виконання рішень судів у справах щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми дітьми та усунення перешкод у цьому, у тому числі цільової підтримки дітей, які проявляють ознаки відчуження одного з батьків.

Крім того, учасники круглого столу порушили питання про застосування спільної фізичної опіки розлучених батьків щодо дитини. Суддя зазначив, що є прихильники та критики такої моделі не тільки в Україні, але й в інших країнах. Водночас у більшості європейських країн вона застосовується. ПАРЄ в Резолюції від 2 жовтня 2015 року № 2079 «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» закликала держави-учасниці включити у своє законодавство положення щодо можливості почергового проживання дитини з кожним із батьків, заохочувати та розвивати медіацію в рамках судового провадження в сімейних справах за участю дітей, заохочуючи міждисциплінарну співпрацю. КЦС ВС ще з 2022 року у своїх судових рішеннях вказував на можливість застосування цієї моделі. А в постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 модель спільної фізичної опіки була вперше застосована ВС.

Євген Синельников зауважив, що спільна фізична опіка є м’яким та ефективним способом вирішення спору між батьками, які проживають окремо, оскільки він знімає конфліктність, спрямований на те, щоб батьки й надалі повноцінно брали участь у житті дитини, її вихованні, співпрацювали, щоб розлучення не перешкоджало батькові й матері виконувати їхні батьківські обов’язки, реалізовувати свої права, і, відповідно, щоб це все здійснювалося в найкращих інтересах дитини.

Сьогодні правнича спільнота, зокрема й судді, працюють над тим, щоб до національного законодавства були внесені відповідні зміни щодо належного врегулювання питань здійснення дружнього до дитини правосуддя, у тому числі й врегулювання моделей, які можуть застосовуватися судом при визначенні місця проживання дитини.

Доповідач відзначив, що присутні на заході адвокати очевидно розуміють проблематику сімейних правовідносин, необхідність вирішення сімейних спорів із застосуванням медіації (де конфлікт є медіабельним), із запровадженням примирних процедур, міждисциплінарної співпраці, шляхом досягнення компромісу. В європейських країнах значна частина подібних спорів вирішується мирним шляхом, коли сторони укладають мирову угоду щодо порядку виконання батьківських прав і обов’язків. Суддя зауважив, що КЦС ВС в ухвалах у справах, що стосуються інтересів дітей, зазначає, що сторони мають право примиритися на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі з використанням медіації.

Також Євген Синельников запропонував адвокатам у сімейних справах та органам у справах дітей формувати свою правову позицію таким чином, щоб при розгляді спору про визначення місця проживання дитини суд мав підстави для вирішення питання і про визначення місця проживання дитини, і про контакт дитини з іншим із батьків (при визначенні місця проживання дитини з одним із батьків), тобто остаточного вирішення спору.

Круглий стіл «Застосування та реалізація дієвих способів захисту щодо забезпечення доступу до дитини, її повернення або відібрання» організував Центр сімейного права Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України.

Верховний Суд