Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності порушує нормальний ритм життя, вносить елементи дезорганізації у функціонування підприємств, установ та організацій, здатне дестабілізувати або навіть паралізувати життєдіяльність цілих населених пунктів, відволікає певні сили й засоби від виконання їхніх обов’язків, призводить до обмеження прав і свобод людей тощо. Поширення таких неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.

Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

У цій справі за вироком місцевого суду, залишеним без зміни апеляційним судом, особу визнано винуватою в тому, що вона, перебуваючи в слідчому ізоляторі, двічі зателефонувала з мобільного телефону диспетчеру спецлінії «102» Національної поліції України та анонімно повідомила завідомо неправдиву інформацію про підготовку вибухів, а саме замінування будівель аеропорту, залізничного вокзалу й автовокзалу, що загрожувало громадській безпеці (ч. 1 ст. 259 КК України).

У касаційній скарзі засуджений стверджував, що, вчиняючи кримінальне правопорушення, він був змушений привернути увагу до порушень, які, на його думку, допустив суд під час розгляду іншого кримінального провадження щодо нього, а також неправомірних дій працівників слідчого ізолятора. З огляду на це він вважав, що відповідальність за його дії повинні нести інші особи, які фактично підбурили його до цього вчинку. Захисник указував, що його підзахисний під час вчинення кримінального правопорушення діяв у стані крайньої необхідності.

У цьому кримінальному провадженні суди першої та апеляційної інстанцій установили, що під час вчинення особою протиправних дій не було жодної з визначених законодавцем умов, за яких крайня необхідність є правомірною.

Водночас із фактичних обставин цього кримінального провадження випливало, що особа, повідомляючи диспетчеру спецлінії про підготовку вибухів в іншому населеному пункті, під час телефонної розмови відмовилася представитися і вказати місце свого перебування, а також зазначила про необхідність передачі їй певної суми грошей як умову для уникнення негативних наслідків. Такі дії особи явно не могли змінити чи припинити наявність конкретних обставин або дій інших осіб, які винувата особа розцінила як порушення її прав.

Постанова ККС ВС від 14.03.2024 у справі № 751/3578/21 (провадження № 51-3423км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117757852.

Верховний Суд