Питання щодо того, яким спором (корпоративним чи трудовим) є звільнення директора ТОВ/АТ за власним бажанням, обговорювали судді Верховного Суду Василь Крат, Ганна Вронська та Ігор Ткач під час тематичного вебінару від ГО «Цивілістична платформа».

Суддя ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат звернув увагу, що хоч юридична особа і є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, вона має універсальну правоздатність. Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов’язки. Однак якщо для фізичної особи це природні дії, які вона виконує безпосередньо сама, то юридична особа з огляду на те, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває права та обов’язки через, зокрема, свої органи управління. Ключовою для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи в разі вчинення правочину юридичною особою виступає не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Інакше кажучи, виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи.

У вирішенні цієї категорії спорів основним є те, що з погляду корпоративних відносин директор не є суб’єктом, а тому не може бути їх учасником. Він виступає лише виконавчим органом юридичної особи. Водночас спори в корпоративних відносинах мають відбуватися лише між суб’єктами. Тобто кваліфікація корпоративного спору як спору директора і юридичної особи є певною мірою юридичним оксюмороном.

Говорячи про судову практику Верховного Суду, яка стосувалася звільнення директора товариства у випадках, коли не було можливості скликати загальні збори, Василь Крат наголосив на тому, що обмеження прав особи на припинення трудових відносин може істотно позначитися на сфері її приватного життя. Приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя», в принципі, не виключає відносин професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме в межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом.

Праця людини (хай ким вона є – звичайним працівником або директором) має для неї неабияке значення в багатьох контекстах: як у матеріальному, так й у контексті самореалізації і взагалі приватності особи. Наявність у реєстрі інформації щодо позивача як керівника товариства належить до його професійної діяльності та охоплюється поняттям «приватне життя».

Спікер звернув увагу на те, що мають різнитися механізми, коли юридична особа перебуває в «недієвому» стані (наприклад, якщо засновник / учасник не здійснює жодних своїх корпоративних прав або якщо він помер) і коли вона веде звичайну підприємницьку діяльність.

Аргументи на користь того, чому спори щодо звільнення директора товариства за власним бажанням мають розглядатися саме господарською юрисдикцією, навела суддя ВС у Касаційному господарському суді Ганна Вронська. Вона навела приклад судової практики Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішення спорів цієї категорії.

Зокрема, у постанові ВП ВС від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 зазначено, що спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) ТОВ є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки він пов’язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення в разі задоволення позову не впливає на наявність спору, пов’язаного з управлінням товариством.

Суддя також звернула увагу слухачів на те, що спори щодо припинення повноважень директора, обраного загальними зборами учасників товариства, напряму пов’язані з управлінням товариством. Наслідки їх вирішення можуть впливати на трудові відносини позивача з товариством, але це не змінює корпоративного характеру такого спору.

Аби уникнути можливих негативних наслідків звільнення директора для всіх учасників цих відносин, ВП ВС запропонувала застосовувати уніфікований алгоритм проведення цієї процедури. Наприклад, директор як виконавчий орган має сам зібрати збори, які й мають повноваження призначати директора та звільняти його з посади. Якщо ж збори не можуть бути зібрані, особа має звернутися до суду з позовом про розірвання трудових відносин.

Суддя зазначила, що досить часто дотриматися процедури звільнення неможливо, оскільки є конфліктна ситуація між учасниками товариства або побоювання щодо недоброчесності особи у виконанні нею своїх посадових обов’язків, які могли мати негативні наслідки для діяльності товариства загалом.

Одним з інструментів розв’язання зазначеної проблеми звільнення директора за власним бажанням може стати укладення трудового контракту, у якому буде більш детально прописано умови та порядок цієї процедури. Таким чином будуть дотримані інтереси обох сторін.

Презентація судді – за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_zviln_direktora_spir.pdf.

Детальніше про практику ВП ВС поінформував учасників суддя Великої Палати Верховного Суду Ігор Ткач. Спікер розповів про те, чим керуються судді під час розгляду спорів цієї категорії та як саме визначають юрисдикцію.

Ігор Ткач згадав про Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010. У ньому було наголошено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об’єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах не трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством й особами, яким довірено повноваження з управління ним. Фактично КСУ дійшов висновку, що відносини між директором і товариством є корпоративними та стосуються саме управління товариством.

Згодом до законодавства були внесені зміни, пов’язані із захистом прав інвесторів. Було змінено ч. 3 ст. 99 ЦК України та доповнено п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Метою цих законодавчих змін було надання можливості власникам бізнесу негайно припинити або тимчасово призупинити повноваження виконавчого органу товариства, тобто оперативно відреагувати на дії особи, які можуть завдати шкоди інтересам товариства. Законодавець також установив компенсаційний механізм – у разі припинення повноважень керівника такій особі виплачується вихідна допомога в розмірі не менше ніж її шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП України).

Зважаючи на те, що відносини між товариством та директором – це відносини з управління товариством, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України ВП ВС виснувала, що спори про припинення повноважень керівника товариства на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК України та п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України розглядаються судами господарської юрисдикції.

При цьому ВП ВС виходила передусім із суті правовідносин, зазначаючи, що за природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. З огляду на це зміст положень ч. 3 ст. 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов’язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством.

Переходячи до проблематики звільнення директора господарського товариства за власним бажанням, Ігор Ткач наголосив на тому, що директор є одноособовим виконавчим органом товариства, який обирається загальними зборами товариства. Тобто виникають корпоративні відносини, пов’язані з управлінням юридичною особою.

Тому на директора не поширюється загальний порядок звільнення працівника за власним бажанням з попередженням власника або уповноваженого органу про звільнення за два тижні. Натомість директор повинен, дотримуючись вимог закону та статуту товариства, скликати загальні збори учасників, направити повідомлення про скликання загальних зборів учасникам товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень. Такі висновки викладені, зокрема, у постанові ВП ВС від 6 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20.

Загалом питання, пов’язані зі звільненням посадових осіб, потребують чіткішого законодавчого врегулювання. Розв’язанням проблеми може бути створення визначеного законодавчого алгоритму звільнення керівника товариства з посади.

До дискусії також долучилася член Науково-консультативної ради при Верховному Суді Інна Спасибо-Фатєєва.

Верховний Суд