За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, зокрема, і витрати на професійну правничу допомогу.

Постановою від 17.01.2024 у справі №906/462/22, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 в частині відмови у стягненні гонорару успіху Верховний Суд залишив без змін та зазначив наступне.

Між Товариством (клієнт) та адвокатом укладено договір про надання правничої допомоги, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов’язані чи можуть бути пов’язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до умов Договору гонорар адвоката та компенсація витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

Додатковою угодою до Договору сторони погодили, що розмір гонорару за надану правову допомогу (консультування клієнта, вивчення позову, аналіз законодавства, збір, підготовка та оформлення зібраних доказів, підготовка відзиву, прийняття участі в засіданнях суду як представник клієнта по справі №906/462/22 в суді першої інстанції) складає 40 000 грн (у тому числі «гонорар успіху» за рішення суду на користь клієнта в сумі 20 000 грн). Також погоджено, що даний гонорар підлягає сплаті після набрання законної сили рішенням суду.

Між клієнтом та адвокатом складено детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт), в тому числі «гонорар успіху» за рішення суду на користь клієнта в сумі 20 000 грн.

Товариство звернулося до суду із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 40  000 грн. в тому числі 20 000 грн. гонорару успіху.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, виснувала про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов’язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов’язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов’язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд апеляційної інстанції, зважаючи на положення статті 126 ГПК України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшов висновку, що «гонорар успіху» не був необхідним у зв’язку з розглядом даної справи в місцевому господарському суді. За вказаних обставин колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для покладення на позивача відшкодування «гонорару успіху», який сплачує заявник на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.

При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

З повним текстом постанови Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №906/462/22 можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень.