Наскільки є доцільним визначення понять щодо необґрунтованих активів у процесуальному законі; які стандарти доказування у відповідних справах; як стягнути вартість активів, якщо не можна звернути стягнення на них; чи доцільно пов’язаних осіб зазначати співвідповідачами в позовах – ці та інші питання висвітлив суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Євген Петров на І Форумі з антикорупційного права.

Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року, запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Євген Петров звернув увагу на проблемні питання щодо регулювання відповідних відносин, які постають перед судами під час розгляду цієї категорії справ.

Він зазначив, що в законодавстві (цивільному, податковому, господарському, антимонопольному, корпоративному, фінансовому та ін.) все частіше використовується термін «активи». При цьому існують суперечності: з одного боку, активи і є об’єктом, а з іншого – вони лише посвідчують об’єкт; з одного боку, активи вбирають у себе все майно, в тому числі цінні папери та грошові кошти, а з іншого – існують паралельно; з одного боку, законодавець розмежовує поняття майнових та нематеріальних активів, а з іншого – об’єднує їх.

Визначення терміна «активи» для цілей гл. 12 ЦПК України «Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави» міститься у ст. 290 Кодексу.

Євген Петров сказав про нетипове регулювання правового режиму конструкції «необґрунтовані активи». Він звернув увагу, що: а) матеріально-правове регулювання необґрунтованих активів більшою мірою здійснюється на рівні процесуального закону, а не ЦК України; б) сам правовий інструментарій повністю не узгоджений із ЦК України, який містить тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування правомірності набуття права власності та підстави припинення цього права. Доповідач зауважив, що статті 290, 291 ЦПК України належать до матеріального права, водночас існує Рішення КСУ (від 26 лютого 2019 року у справі № 1-рп/2019) про те, що коли в процесуальному законодавстві використовуються норми матеріального права, то це суперечить Конституції України.

Суддя зазначив, що в міжнародному праві є дві моделі конфіскації: проти майна in rem (проти речі), in personam (проти особи). У цивільній конфіскації застосовується перший, а другий притаманний кримінальному процесу. Залежно від моделі конфіскації застосовуються відповідні стандарти доказування, в законодавстві України – частіше принцип in personam. Отже, сказав Євген Петров, постає питання, що у справах про конфіскацію необґрунтованих активів треба застосовувати принцип доведення, який характерний для кримінального провадження, а не застосовувати «баланс ймовірностей», який притаманний цивільному процесу.

Сьогодні ці проблеми потрібно обговорювати, щоб не довелося змінювати судову практику через п’ять років, зауважив доповідач. Він наголосив, що в цивільному процесі існує принцип диспозитивності, й кожна сторона, незалежно від того, чи це прокурор, чи фізична особа, має доводити свою позицію.

Євген Петров також зауважив, що при конфіскації необґрунтованих активів не застосовується конструкція недійсності правочину. Не працює презумпція правомірності правочину (головний принцип: встановлення тягаря доведення обставин незаконності, недійсності або нікчемності особою, яка заявляє такі вимоги в позовному провадженні). Головним принципом є спростування презумпції правомірності набуття права власності (ч. 2  ст. 328 ЦК України).

Доповідач звернув увагу, що суб’єкти, до яких може бути пред’явлено відповідний позов, це публічні особи та «пов’язані» з ними особи (ч. 4 ст. 290 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»).  «Пов’язані особи» мають діяти за дорученням публічної особи. І у відповідних справах адвокати зазначають, що в цивільному праві доручення – це письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 64 ЦК України), та щоб САП надала докази, що існувала така довіреність. КЦС ВС підтримує в цьому питанні позицію ВАКС про те, що в таких справах довіреність не можна розуміти як правочин, передбачений ЦК України, а мається на увазі, що були певні обставини, які свідчать про пов’язаність публічної особи і третьої особи. Однак адвокати посилаються на ч. 2 ст. 19 Конституції України й кажуть, що суд має діяти строго відповідно до ЦК України. З приводу цього виникають дискусії.

Також Євген Петров розповів про справу, яка готується до передання на розгляд Великою Палатою ВС для вирішення виключної правової проблеми. В цій справі постала ціла низка питань. САП подала позов про стягнення не безпосередньо безпідставно набутого активу, а його вартості. Доповідач зауважив, що ст. 291 ЦПК України передбачає стягнення саме активу, тому спершу треба звертати стягнення на нього, а вже якщо це неможливо, то стягувати вартість активу.

У цій справі пов’язана особа зазначена співвідповідачем. Євген Петров звернув увагу на постанову КЦС ВС від 4 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22, в якій зроблено висновок, що законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. При цьому в резолютивній частині рішення суду не згадується пов’язана особа. Доповідач зауважив, що якщо до справи залучається співвідповідач, то суд повинен чітко визначити, чи він порушив права та чи повинен він і як саме виконувати судове рішення.

Виключна ж правова проблема у цій справі стосується визначення вартості майна.

Євген Петров наголосив, що порушена проблематика потребує широкого обговорення, до якого він закликав учасників заходу та всіх зацікавлених осіб. Він також додав, що, вочевидь, більшість рішень національного суду в таких справах буде оскаржуватися в ЄСПЛ і треба, щоб ЄСПЛ бачив, що національний суд діяв виключно на підставі закону.

Захід організувала Асоціація правників України.

Презентація Євгена Петрова – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Petrov_prezentacia_11_03_2024.pdf.

Верховний Суд