Свобода заповіту та її прояви, конкуренція заповітів і скасування заповіту, право на обов’язкову частку у спадщині – на ці питання звернув увагу суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат на вебінарі «Свобода заповіту і обов’язкова частка у спадщині: переплетіння теорії і практики».

Суддя наголосив на важливості принципу свободи заповіту. У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 КЦС ВС зазначив, що право на заповіт може бути здійснене протягом усього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту – реалізація свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов’язковість її виконання. «Свобода заповіту – один із найважливіших неписаних принципів спадкового права. Він дозволяє оберігати заповіт і забезпечувати його виконання», – сказав Василь Крат.  

Також суддя зауважив, що ЦК України у деяких випадках поряд із заповітом передбачає заповідальні розпорядження. Зокрема, ст. 1228 Кодексу передбачає, що спадкодавець може розпорядитися правом на вклад двома способами: склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). За умови їх відсутності правонаступництво права на вклад відбувається внаслідок спадкування за законом (постанова КЦС ВС від 10 травня 2018 року у справі № 497/1870/16-ц).

Суддя звернув увагу на Закон України від 9 грудня 2023 року № 3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги», який набере чинності 29 березня 2024 року. Він передбачає право військовослужбовців скласти в письмовій формі особисте розпорядження на випадок своєї загибелі (смерті)  про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках. Василь Крат назвав таке розпорядження квазізаповітом. Також законодавець врегулював питання щодо конкуренції таких розпоряджень: визначив, що військовослужбовець має право в будь-який час скасувати особисте розпорядження або скласти нове; кожне нове розпорядження скасовує дійсність попереднього.

Доповідач проаналізував постанову КЦС ВС від 23 травня 2018 року у справі № 285/1055/16-ц, в якій зроблено висновки щодо того, що може бути охоплено заповітом. Це можуть бути права і обов'язки, які належать спадкодавцю на момент його складення; права, що виникнуть у спадкодавця після складання заповіту. Наявність заповіту не обмежує заповідача в тому, щоб майно, вказане в заповіті, продати, подарувати або укласти щодо нього договір довічного утримання тощо. «Заповідач може визначити правову долю як наявних суб’єктивних прав та обов’язків, так і майбутніх», – зауважив Василь Крат.

Він звернув увагу на питання щодо нікчемності заповіту. У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 КЦС ВС вказав, що кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадано в ч. 1 ст. 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами гл. 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв’язку з його смертю.

Фундаментальною Василь Крат назвав постанову Великої Палати ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17. Раніше практика виходила з того, що для недійсності заповіту достатньо його посвідчення поза нотаріальним округом. ВП ВС у наведеній постанові вказала, що якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, то це не впливає на форму правочину і не підпадає під вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та спричиняють  нікчемність заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України.

Ця позиція була застосована і розвинена в постанові КЦС ВС від 6 липня 2022 року у справі № 681/196/20. Колегія суддів, зокрема, зазначила, що «місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є його реквізитом. Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність).

«Невеличку цивілістичну революцію», за словами Василя Крата, зробила ухвалена Об’єднаною палатою КЦС ВС уже цьогоріч постанова від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21. У цій справі розглядалося питання щодо нікчемності заповіту з двох підстав: його посвідчив секретар сільради, якому виконком не надавав відповідних повноважень; у заповіті немає вказівки на місце народження заповідача. ОП КЦС ВС зазначила, що відповідні вимоги встановлені підзаконними актами Міністерства юстиції України. Натомість законодавець не передбачає можливості цього Міністерства регулювати питання щодо порядку посвідчення та форми заповіту заповіту. «Ні одна, ні інша вимога не стосується волі заповідача. Не потрібно допускати на рівні Міністерства регулювання форми і порядку посвідчення заповіту. Саме положення ЦК України як основного регулятора приватних відносин унормовують ці питання», – зауважив Василь Крат.

Також він розповів про тлумачення заповіту із застосуванням принципу favor testamenti (тлумачення на користь дійсності). Доповідач навів постанову КЦС ВС від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18. У ній наведено раніше зроблений висновок, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності й виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Тому в цій справі суд зазначив, що з урахуванням того, що зміст заповіту може містити розпорядження про призначення спадкоємця (спадкоємців) і/або визначення спадкового майна (спадщини), тлумачення змісту заповіту може здійснюватися щодо таких розпоряджень заповідача.

Крім того, Василь Крат проаналізував судову практику щодо нікчемності непідписаного заповіту; того, чи скасовує нікчемний заповіт попередній заповіт; конкуренції заповітів; конструкції втрати чинності заповіту; відновлення чинності заповіту; скасування заповіту; права на обов'язкову частку; зменшення розміру обов'язкової частки та ін.

Вебінар «Свобода заповіту і обов’язкова частка у спадщині: переплетіння теорії і практики», організований ГО «Цивілістична платформа», відбувся 1 березня 2024 року.

Презентація Василя Крата – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Sud_prakt_spadk_za_zapovitom_01_03_2024.pdf.

Верховний Суд