Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду в частині передання малолітніх брата з сестрою на виховання бабусі, матері їх батька, залишивши у решті рішення суду без змін.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану представницею відповідачки на рішення суду першої інстанції, яким позивачеві відмовлено у задоволенні позову про визначення проживання дітей разом з ним та передано їх на виховання й проживання з матір’ю позивача, яка заявила самостійну вимогу щодо предмета спору.

Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши думку сторін, прийшов до висновку про задоволення апеляційних вимог відповідачки з наступних підстав.

Сторони у справі перебувають у шлюбі та виховують двох малолітніх дітей. З лютого 2022 року родина проживала в одній із держав Центральної Європи. Наприкінці року жінка з дітьми повернулася до України й по цей день проживає зі своєю матір’ю у Рівненській області.

Це й стало підставою для звернення чоловіка до суду з позовом про визначення місця проживання дітей з ним. Крім того, самостійну вимогу щодо предмета спору заявила його мати, якій місцевий суд своїм рішенням передав онуків на виховання.

Рівненський апеляційний суд вважає, що суд попередньої інстанції не дослідив думку дітей про визначення місця їх проживання та дійшов хибного висновку про передання дітей на проживання бабі, матері батька дітей, яка проживає в іншій області України.

У матеріалах справи міститься Висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітніх дітей, у якому зазначається, що вони забезпечені лише мінімально необхідними благами, що потрібні для їхнього життя та виховання.

Відповідно до характеристики виконкому селищної ради відповідачка характеризується позитивно, спиртних напоїв не вживає, за час проживання на території громади зарекомендувала себе посередньо, безробітна.

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного хворого, діти сторін спостерігаються у лікаря-педіатра, лікуються амбулаторно і, власне, лише з цієї причини пропускають навчання в школі.

Соціальні фахівці, оцінивши потреби сім’ї, з’ясували, що діти не висловлюють бажання спілкуватися з батьком, а тим більше — їхати до іншої країни та вивчати її мову й побут. Натомість брат із сестрою хочуть жити з матір’ю в Україні, ходити до місцевої школи, в якій мають друзів і спільні з ними інтереси.

Сторона позивача не надала суду жодних документальних доказів щодо створення належних умов для проживання дітей в європейській країні, а перевірити й дослідити їх неможливо.

Задовольняючи апеляційну скаргу відповідачки, Рівненський апеляційний суд врахував зазначені вище обставини, а також норми вітчизняного й міжнародного законодавства. Відповідно до положень ч.1 ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки піклування або судом. Суд при прийнятті рішення бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19 вказується, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з’ясувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке б відповідало найкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Висновок місцевого суду стосовно того, що передача дітей в родину баби, матері батька, відповідатиме їх інтересам та поверне у звичне середовище, суперечить обставинам справи і положенням чинного законодавства. Більше того, приймаючи рішення, суд не врахував сталі соціальні зв’язки, місце навчання і психологічний стан дітей, які після повернення до України проживають з матір’ю і хочуть залишатися  з нею, відвідують місцеву школу і що саме це відповідає найкращим інтересам дітей.

Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції скасував оскаржуване рішення в частині передання дітей на виховання бабі, та ухвалив нове —  про відмову у задоволенні вимоги третьої особи про передання їй дітей на проживання.