В українському законодавстві закріплений загальновизнаний у проарбітражних юрисдикціях принцип обмеженого втручання національних судів в арбітражні рішення при розгляді заяви про їх скасування.

Цей принцип передбачає, що суд не може перевіряти правильність застосування складом арбітражу норм матеріального права, а лише з’ясовує наявність чи відсутність підстав, передбачених законом, для скасування рішення (вичерпний перелік таких підстав закріплено в ч. 2 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і ч. 2 ст. 459 ЦПК України). Інакше це буде перевищенням національним судом його повноважень.

Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі за заявою польської компанії про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Відповідно до обставин справи оспорюваним рішенням МКАС при ТПП України стягнуто з польської компанії на користь ДП неустойку за порушення строку поставки продукції та відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору.

Звертаючись до Верховного Суду, заявник посилався на те, що арбітражний суд не застосував (порушив) норми матеріального права України, а також порушив принципи процесуального права, які є частиною публічного порядку України, а саме принципи рівності сторін, законності та змагальності судового процесу. Це призвело до порушення публічного порядку України.

ВС відхилив такі твердження заявника і вказав, що є вичерпний перелік підстав, за наявності яких арбітражне рішення може бути скасоване. При цьому суд не може перевіряти рішення міжнародного арбітражу по суті спору.

Відмовляючи в задоволенні заяви про скасування рішення МКАС при ТПП України, апеляційний суд як суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що заявник не навів підстав для скасування вказаного рішення, передбачених положеннями ст. 459 ЦПК України. Верховний Суд зазначив, що всі доводи апеляційної скарги, як і доводи заяви про скасування відповідного рішення, зводяться до незгоди з рішенням міжнародного арбітражного суду по суті спору, неправильним застосуванням ним норм матеріального права та порушенням норм процесуального права при розгляді справи.

Як зауважив ВС, з огляду на тлумачення норм розд. VIII ЦПК України та розд. VII Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» під час розгляду справи про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень щодо перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, не може вдаватися до його повної перевірки чи переоцінки.

Верховний Суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що арбітражний суд порушив основні принципи здійснення правосуддя, такі як: змагальність процесу, рівність сторін, невмотивованість рішення та аргументованість доводів сторін з посиланням на порушення арбітражним судом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, зазначивши, що основні принципи та правила доказування в арбітражному процесі закріплено ст. 52 Регламенту МКАС, які арбітражним судом не порушені з огляду на високий рівень дискреції арбітражного суду при прийнятті, розгляді та оцінці доказів.

Указане свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги про порушення арбітражним судом рівного ставлення до сторін: незадоволення клопотань певного учасника арбітражного процесу не свідчить про порушення визначеного принципу процесу, оскільки існують ще й принципи ефективності процесу доказування, а саме пропорційності та процесуальної економії (ст. 2 Регламенту МКАС, ст. 9.2 Правил IВА про отримання доказів у міжнародному арбітражі 2020 року).

Тобто міжнародні стандарти доказування в комерційному арбітражі передбачають обов’язок арбітрів щодо забезпечення змагальності в частині права подати докази, права досліджувати іншої сторони, права брати участь у засіданнях, а не як можливість сторін опонувати арбітражному суду при оцінці ним доказів та застосуванні права.

Верховний Суд акцентував, що, будучи альтернативним способом вирішення спорів, заснованих на добровільних домовленостях сторін, міжнародний комерційний арбітраж не функціонує в подібних до системи державного судочинства реаліях судового формалізованого підходу до процедури розгляду і вирішення спорів, є більш гнучким, дієвим та адаптивним інструментом. Таке розуміння визнає принципи арбітражного розгляду, лежить в основі проарбітражного підходу державних судів до питань скасування арбітражного рішення.

ВС погоджується з доводами заявника про те, що очевидне неправильне застосування арбітражним судом фундаментальних норм національного матеріального права чи грубе порушення норм процесуального права може привести до порушення публічного порядку України та підлягає оцінці національним судом під час оспорення рішення арбітражного суду. Водночас рішення міжнародних комерційних арбітражів, якими вирішено питання, спір приватних господарських правовідносин шляхом встановлення обставин, що стосуються порядку виконання зобов’язань, які виникли між учасниками, не суперечать публічному порядку України.

У цій справі саме такий спір було вирішено арбітражним судом.

ВС зазначив, що остаточність арбітражних рішень у міжнародному комерційному арбітражі повинна поважатися, за винятком надзвичайних обставин (Рекомендації Асоціації міжнародного права щодо публічного порядку, прийняті в місті Нью-Делі у 2002 році). Таких надзвичайних обставин (пункт 1 (d)) цих Рекомендацій заявник не довів.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду як суду першої інстанції про те, що вказане рішення МКАС при ТПП України не суперечить публічному порядку України.

Постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 824/83/23 (провадження № 61-15524ав23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115860517.

Верховний Суд