Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До суду звернувся працівник міського комунального підприємства (далі - МКП): просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення його з посади заступника начальника автоцеху підприємства, поновити його на цій посаді з 31.12.2022 року та стягнути з підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 105 732 гривні й 10 000 гривень моральної шкоди.
Пояснив, що працював у МКП з 1981 року. Спочатку був водієм, з 2017 року став начальником автоцеху, а 2 грудня 2022 року – переведений на посаду заступника начальника автоцеху.
За його словами, з 12 грудня 2022 року між ним та керівником підприємства виникли виробничі непорозуміння, підіймалося питання пониження його у посаді чи звільнення. На тлі суперечностей, що перейшли у площину особистих неприязних стосунків, він власноруч написав заяву на ім`я керівника МКП про звільнення його з посади за угодою сторін. Утім, зрозумівши, що ці дії є передчасними, у відділі кадрів у присутності очільника підприємства порвав і зім`яв свою заяву та викинув її у смітник.
Невдовзі йому стало відомо, що керівник наказав працівникам відділу кадрів склеїти цю заяву, зареєструвати та подати йому на підпис. Тоді він скерував заяву про відкликання своєї заяви на звільнення за угодою сторін, однак відповіді не отримав, а 31 грудня 2022 року був звільнений.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області частково задовольнив позов – визнав незаконним та скасував наказ МКП про звільнення заступника начальника автоцеху з посади, поновив його на цій посаді з 31 грудня 2022, стягнув з підприємства на його користь 105732 гривні заробітної плати за час вимушеного прогулу й 8000 гривень моральної шкоди.
МКП подало апеляційну скаргу з проханням скасувати це рішення і відмовити у позові. На думку апелянта, висновок суду про незаконність звільнення є необґрунтованим, позаяк факт домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за згодою сторін – доведений.
Він вказав, що чинне законодавство не передбачає обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору, проте така угода між сторонами була оформлена: працівник подав заяву про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення – 31 грудня 2022 року. У випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін керівник не зобов’язаний приймати відкликання заяви про звільнення. Також підприємство зазначило про помилку в обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Хмельницький апеляційний суд звернув увагу на зім`ятий, з ознаками склеювання, вигляд заяви про звільнення, яку написав позивач. Аргументи апелянта про те, що він знищив її після резолюції керівника, через декілька днів після подачі, Хмельницький апеляційний суд визнав недоведеним.
«Відтак за неспростованого твердження позивача, що написану заяву про звільнення позивач відразу ж знищив після написання, до накладення резолюції керівником про підготовку наказу, суд першої інстанції правильно констатував, що між сторонами не було досягнуто домовленості про припинення трудового договору за взаємною згодою», – зауважила колегія суддів.
Хмельницький апеляційний суд підтвердив правильність висновку місцевого суду про незаконність спірного наказу й наявність підстав для поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим констатував, що при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд припустився помилки.
«Суд першої інстанції не врахував норму п. 2 розділу ІІ Порядку і помилково обрахував середньоденний заробіток з середньої заробітної плати за листопад-грудень 2022 року, тоді як слід брати виплати за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, тобто, за жовтень-листопад 2022 року», – йдеться у постанові.
За таких обставин апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу МКП: змінив рішення суду першої інстанції у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й стягнув з підприємства 105 285 гривень, з якого підлягають сплаті відповідні податки та інші обов`язкові платежі. У решті – залишив без змін.
З постановою апеляційного суду в справі № 686/2873/23 можна ознайомитися у ЄДРСР.