Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж серпня – вересня 2023 року – https://is.gd/KjB0Gg.

У цьому виданні містяться, зокрема, такі рішення.

26 вересня 2023 року Велика Палата ЄСПЛ розглянула справу YÜKSEL YALÇINKAYA v. Türkiye (№ 15669/20). Ця справа стосувалася засудженого у кримінальному провадженні колишнього вчителя за членство у збройній терористичній організації, яку влада Туреччини вважала причетною до спроби державного перевороту 15 липня 2016 року. Така причетність була інкримінована вирішальною мірою з огляду на сам лише факт використання засудженим мобільного застосунку для обміну повідомленнями ByLock, який нібито використовували тільки члени цієї терористичної організації.

ЄСПЛ констатував у цій справі порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) через несправедливість кримінального провадження щодо заявника, адже він не мав змоги оспорити докази та заперечити їх використання; ст. 7 Конвенції (ніякого покарання без закону) – у зв’язку з широким тлумаченням закону в тому, що використання мобільного застосунку ByLock є рівноцінним свідомому та добровільному членству в терористичній організації, без з’ясування інших обставин справи, зокрема наявності всіх елементів складу правопорушення, та ст. 11 Конвенції (свобода зібрань та об’єднання) – через нез’ясування судами того, чи було членство заявника в профспілці та асоціації вчителів таким, що пов’язане із закликом до насильства або запереченням основ демократичного суспільства. ЄСПЛ наголосив і на потребі держави-відповідача розв’язати системну проблему в підході судів до використання мобільного застосунку ByLock й зауважив про наявність на розгляді ЄСПЛ приблизно 8000 подібних заяв.

У справі VLASENKO v. Ukraine (№  46427/19) ЄСПЛ визнав неприйнятною скаргу заявниці за ст. 8 Конвенції, в якій вона стверджувала, що суди незаконно та свавільно прийняли рішення про визначення місця проживання її неповнолітніх дітей разом з їхнім батьком. Загалом ЄСПЛ зазначив, що суди ґрунтували свої рішення на всебічному аналізі всіх відповідних аспектів спору і на доказах, які містили звіти психологів, спеціалізованих служб, органів влади та школи, в якій навчалися діти, а також аргументи обох сторін. Висновок національних судів про те, що проживання дітей з батьком було необхідне для їхнього загального розвитку, не був явно необґрунтованим або свавільним і, як видно з рішення, ґрунтувався на вагомих підставах, що стосуються переважно повідомлень про досить обмежену позакласну діяльність дітей і перешкоджання заявницею участі батька дітей у їхньому вихованні. Крім того, ЄСПЛ зауважив, що рішеннями судів не було суттєво обмежено заявницю в її стосунках із дітьми, а також не було обмежено її прав доступу до дітей чи батьківських прав. Тому ознак порушення ст. 8 Конвенції у справі заявниці не було.

Нагадуємо, що з усіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, можна ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/mign_standart/.

Верховний Суд