Контейнерні майданчики для збору побутових відходів, розташовані на прибудинкових територіях багатоквартирних будинків, належать до елементів благоустрою (споруд), утримання яких проводиться балансоутримувачами або організаціями, визначеними ними на договірних засадах. Такі майданчики є спільним майном багатоквартирного будинку, яке належить усім власникам квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку як співвласникам на праві спільної сумісної власності.

Існує презумпція належності цих об’єктів благоустрою власникам будинків навіть без складення актів приймання-передачі щодо них, а обов’язок стосовно спростування такої презумпції покладається саме на орган місцевого самоврядування. Цей орган має довести, що зазначений об'єкт є елементом благоустрою (спорудою), який забезпечує не тільки конкретне ОСББ, а й інших осіб наприклад, у рамках організації системи управління відходами (поводження з ними), не перебуває на його прибудинковій території тощо.

Таких висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

У справі, що розглядалася, ОСББ звернулося до суду з позовом про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, що закріпив прибудинковий контейнерний майданчик для твердих побутових відходів за комунальним підприємством на праві господарського відання.

Відповідач вважав, що спірне майно є комунальною власністю, індивідуально визначеним майном, яке було правомірно закріплене за комунальним підприємством, яке згодом прийняло рішення про його передачу в оренду після проведення аукціону.

У свою чергу, оскільки зазначене майно перебуває на прибудинковій території, ОСББ вважало його спільним майном багатоквартирного будинку — таким, що належить усім власникам квартир та нежитлових приміщень у ньому на праві спільної сумісної власності.

Суд першої інстанції задовольнив позов, а апеляційний суд — відмовив у його задоволенні.

КГС ВС погодився з висновком місцевого господарського суду, що контейнерні майданчики для твердих побутових відходів, які розташовані на прибудинкових територіях житлових будинків, є спільною сумісною власністю мешканців будинку. Особливість правового статусу цих споруд – те, що вони є спільною сумісною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку відповідно до прямої норми закону і підтвердження права власності на зазначені споруди не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій, що виключає набуття будь-якою іншою особою права власності на такі споруди.

Відповідач оскаржуваним рішенням розпорядився спільним майном мешканців багатоквартирного будинку, порушивши право власності співвласників квартир багатоквартирного будинку, а тому господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для визнання цього рішення недійсним.

Водночас КГС ВС не погодився з посиланням апеляційного суду на відсутність у позивача документів, що підтверджують право власності або право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений спірний контейнерний майданчик. Суд також зазначив, що на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Оскільки держава не виконала свій обов’язок, передбачений ч. 2 ст. 42 ЗК України, щодо запровадження внутрішньої процедури передачі земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, співвласникам цього будинку, то негативні наслідки такої бездіяльності мають покладатися саме на державу, а не на відповідних суб’єктів, зокрема позивача. Йому за провину не може ставитися відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку безоплатної передачі земельної ділянки у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку.

При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов’язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії похідні від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права. Тобто сама по собі державна реєстрація не є способом набуття права власності.

З огляду на це КГС ВС скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Постанова КГС ВС від 4 жовтня 2023 року у cправі № 908/1866/22 –https://reyestr.court.gov.ua/Review/114187052.

Верховний Суд