У надскладних умовах правового режиму воєнного стану конституційне право кожної людини на судовий захист не може бути обмежено. Держава має забезпечувати право кожної особи на справедливий суд із дотриманням принципу верховенства права.

Про це сказав голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайло Смокович на Х Міжнародній науково-практичній конференції «Стан та перспективи розвитку адміністративного права України».

Доповідач зазначив, що непрості реалії тривалої агресії росії проти України, безумовно, накладають свій відбиток і на судову систему. Правовий режим воєнного стану в Україні вніс значні корективи і в адміністративне судочинство. Проте судова влада демонструє реальну спроможність ефективно діяти задля безперервного функціонування правосуддя. Забезпечення єдності національної судової практики у сфері адміністративного судочинства – це реалізація конституційного принципу рівності кожної людини перед законом та судом, гарантія об’єктивності, неупередженості правосуддя, утвердження верховенства права.

Статистичні дані свідчать, що суди в Україні працюють не лише безперервно, а й максимально потужно, навіть в умовах воєнного стану. Так, від початку повномасштабної війни суди України розглянули понад 2,5 млн справ.

Михайло Смокович висвітлив актуальні питання адміністративного судочинства в сучасних умовах. Він зауважив, що через війну судова система зіткнулася з проблемою кадрового дефіциту як у суддівському корпусі, так і в апаратах судів.

Коли почалася війна, стало актуальним питання щодо дистанційної форми роботи суддів. Це питання постало, оскільки суди зіткнулися з такими проблемами: стрімка окупація окремих територій України призвела до того, що частина судових справ залишилася на непідконтрольній частині держави; частину судових справ знищено вогнем чи пошкоджено, знищено окремі архіви справ. До того ж українські суди змушені здійснювати судочинство в умовах воєнного стану з урахуванням обмежень, зумовлених заходами безпеки під час повітряних тривог через бомбардування.

Стали відчутними і проблеми матеріально-технічного, фінансового забезпечення судів та апарату судів.

Окрім цього, слід пам’ятати, що війна матиме значні наслідки для всіх сфер життєдіяльності, в тому числі й для адміністративного права. Проблемні питання післявоєнного судочинства також істотно відрізнятимуться від судочинства в мирний час. Тому важливою є консолідація зусиль у науковій спільноті у вивченні досвіду іноземних країн, що проходили схожий шлях реалізації правосуддя в умовах війни та повоєнних умовах, а також переосмислення такого досвіду й адаптація його до вітчизняних аспектів. Доповідач акцентував, що актуальним сьогодні є розширення наукових горизонтів у пошуку оптимальних шляхів післявоєнного розвитку адміністративного права та адміністративного судочинства України.

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Семен Стеценко поділився міркуваннями щодо науки адміністративного права і практики адміністративних судів, їх взаємовпливу та взаємозбагачення. Насамперед він наголосив на тому, що правова доктрина є одним із джерел адміністративного права, і в процесі розгляду адміністративних справ судді нерідко звертаються до цього джерела в пошуку справедливого та законного вирішення публічно-правового спору.

На переконання доповідача, взаємовплив науки адміністративного права і практичної діяльності адміністративних судів полягає в декількох вимірах. По-перше, це практична діяльність Науково-консультативної ради при Верховному Суді. Відомо, що серед повноважень цього дорадчого органу, зокрема, є: підготовка наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права; участь у підготовці проєктів узагальнень практики застосування судами норм матеріального і процесуального права з метою забезпечення їх однакового застосування під час розгляду справ. По-друге, позитивно себе зарекомендувала практика участі суддів КАС ВС в наукових заходах, які організовують заклади вищої освіти та наукові установи.

Що стосується взаємозбагачення науки адміністративного права і практики діяльності адміністративних судів, то, як зазначив доповідач, судові рішення будуть більш аргументовані за умови використання адекватного наукового інструментарію. Якщо суд ґрунтовніше мотивував, якісніше аргументував висновки, до яких дійшов у процесі розгляду та вирішення адміністративної справи, то навіть сторона, яка не отримала бажаного для себе результату, буде розуміти, що суд прийняв об'єктивне і справедливе рішення. Науковці ж, формуючи індивідуальні плани наукових робіт чи узагальнені перспективні плани для наукових підрозділів, можуть, та й повинні враховувати потреби правозастосовної практики, в тому числі діяльності адміністративних судів.

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Володимир Бевзенко зауважив, що з моменту підписання Закону України «Про адміністративну процедуру» почалася нова доба для національної адміністративно-правової науки, законодавства та практики. Водночас постали нові виклики і завдання як для адміністративних органів, так і для адміністративних судів.

На думку доповідача, Закон України «Про адміністративну процедуру» дуже виразно позначив зміст сучасного європейського адміністративного права. Ті поняття, категорії, конструкції, які закладені в цьому Законі (зокрема, йдеться про адміністративний акт, адміністративну процедуру, адміністративний орган), дуже непрості по суті, мають оціночну природу і, відповідно, є джерелом для адміністративно-правової науки.

Розповів суддя під час виступу і про адміністративний акт. Зокрема, зазначив, що його визначення та ідентифікацію передадуть для оцінювання і кваліфікації адміністративному органу. Такі зміни процедурного змісту, сказав Володимир Бевзенко, позначатимуться і на практиці адміністративних судів. Також поставатимуть виклики стосовно того, чи слід кваліфікувати той чи інший адміністративний акт як індивідуальний акт, чим вони відрізняються, як співвідносяться між собою суб’єкти владних повноважень та адміністративні акти.

Крім того, через війну з’являтиметься ще більше адміністративних процедур, які будуть пов’язані із соціальним захистом військовослужбовців та членів їхніх сімей. Відповідно, це буде більша кількість позасудових справ і ще більша у прогресивному вимірі кількість судових справ.

Велика ймовірність, що практика буде доволі неоднозначна, оскільки ці адміністративно-процедурні категорії, які закріплені в Законі України «Про адміністративну процедуру», по-різному викладені в галузевих законах. Наприклад, у Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» можна нарахувати 27 адміністративних актів, усі вони називаються по-своєму, але по суті вони є саме адміністративними. Насамперед впоратися з цими адміністративними актами доведеться саме адміністративним органам. Проте такі органи доволі безвідповідально ставляться до створення умов для захисту і реалізації прав людини, відповідальності на себе не беруть і чекають, що скажуть адміністративні суди. Тому, на думку судді, можуть бути певні складнощі, уповільнення застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» та процедурного законодавства.

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Олеся Радишевська розповіла про європеїзацію адміністративного права України. Вона сказала, що європеїзація судової системи України є процесом адаптації та впровадження європейських стандартів, норм і практик у функціонування системи правосуддя України. Адміністративне право як публічна галузь права є частиною правової системи. У цьому аспекті дуже важливо оцінювати ефективність механізму захисту прав людини крізь призму відповідності європейським правовим стандартам (праву міжнародних організацій та їхніх держав-членів).

На думку доповідачки, ЄС – не єдиний суб’єкт європейського правового простору, який інтенсивно впливає на трансформацію адміністративного права України як фундаментальної галузі права, системи законодавства, навчальної дисципліни та вітчизняної юридичної науки. Вплив на зміст і форму адміністративного права здійснюють також інші європейські організації: Рада Європи, ОБСЄ, Європейський банк реконструкції та розвитку та ін.

За словами судді, класичне бачення адміністративного права як галузі права, юридичної науки, законодавства і навчальної дисципліни потребувало опрацювання певної методології для визначення того, які форми, інструменти й механізми європеїзації функціонують і притаманні вітчизняній правовій системі, зокрема у процесах імплементації, адаптації, наближення, гармонізації та апроксимації європейського адміністративного права.

Якщо аналізувати модель адміністративного права України на підставі плюралістичної системи методів наукового пізнання, то, зауважила суддя, необхідно враховувати характеристики, що притаманні для країн континентальної правової системи (зокрема Центрально-Східної Європи), а також країн англосаксонської, показати стан і генезу впливу європейського праворозуміння на дотримання національних правових традицій. Таким чином, для того щоб визначити феноменологію адміністративного права України як галузі публічного права, необхідно проаналізувати розвиток її основних учень (аксіології, про предмет, метод, систему, принципи, джерела тощо), окреслити поступальні закономірності й суттєві відмінності від європейського адміністративного права, а також вітчизняного адміністративного права радянського та пострадянського періодів; охарактеризувати сучасні правові концепції, тенденції, ідеї, підходи та моделі, що визначають розвиток цієї галузі в ЄС та Раді Європи, установити їх вплив на доктрину адміністративного права України, систематику адміністративного законодавства, правотворчу, правотлумачну, правозастосовну практику та правозахисну діяльність адміністративних судів.

Як наслідок, суддя сформулювала висновок, що адміністративне право України належить до континентальної моделі відкритого типу, що притаманна для європейських демократичних правових держав, яка ґрунтується на правовій ідеології людиноцентризму, європейських правових цінностях, засадах західної традиції права.

Олеся Радишевська також зазначила, що запровадження Закону України «Про адміністративну процедуру» є проявом європеїзації адміністративного процедурного права України, адже цей нормативно-правовий акт повністю відповідає європейським стандартам. Нагадала доповідачка і про Закон України «Про правотворчу діяльність», відповідно до якого будь-який нормативно-правовий акт, який буде прийматися в Україні, повинен відповідати не тільки нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практиці ЄСПЛ, але й двостороннім та багатостороннім угодам, міжнародним договорам України у сфері європейської інтеграції та праву ЄС (acguis ЄС), що налічує приблизно 100 тис. документів.

Верховний Суд