В Україні діє законодавство, яке передбачає компенсацію громадянам за примусово відчужене (мобілізоване) у них майно. Отримати її можливо за умов та в порядку, що визначені нормативними актами. 

Враховуючи приписи Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також визначення поняття «мобілізація» в цьому Законі,  мобілізацією майна потрібно вважати надання його ЗСУ чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації з наступним відшкодуванням державою вартості в разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україна.

Мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі ЦК України та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Однак, якщо згідно зі ст. 3 цього Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості, а наступне – тільки у разі неможливості попереднього повного відшкодування, то у випадку мобілізації майна таке відшкодування здійснюється з наступним повним відшкодуванням його вартості протягом п’яти наступних бюджетних періодів після скасування правового режиму воєнного стану за рахунок коштів державного бюджету.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду.

Згідно з обставинами справи 13 липня 2014 року позивачка була вимушена покинути свій будинок, розташований у м. Красногорівка Мар’їнського району Донецької області, через обстріли.

Позивачка вважала, що її майно було мобілізоване у зв’язку з надзвичайною ситуацією, яка виникла через проведення АТО. Мобілізацію майна позивачки підтверджує сам факт перебування військовослужбовців ЗСУ у її будинку.

З огляду на це вона звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Міністерства оборони, Державної казначейської служби та Кабінету Міністрів України про стягнення компенсації повної вартості будинку, предметів побуту і майна, що є в будинку, та земельної ділянки, на якій він розташований, а також відшкодування моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій залишили позов без задоволення. Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Велика Палата ВС частково задовольнила її, змінивши мотивувальну частину оскаржуваних рішень, а в іншій частині – залишила їх без змін.

ВП ВС зазначила, що позивачка не довела, що втратила можливість користування своїм майном саме внаслідок зайняття будинку військовослужбовцями ЗСУ, а не через обстріли з боку збройних формувань, підтримуваних рф, що зумовили переїзд позивачки разом із родиною до іншого населеного пункту.

До того ж ВП ВС звернула увагу на те, що позивачка фактично ставила питання про наявність у неї права на обов’язковий викуп Україною її будинку та земельної ділянки, які вона покинула, переїхавши разом із родиною під загрозою обстрілів до іншого регіону. Проте, чи мали б місце ці обставини, якби не агресивні дії росії щодо України, позивачка замовчує. Суду невідомо, чи претендує вона на відшкодування (компенсацію) російською федерацією тієї самої шкоди, завданої збройною агресією проти України.

Велика Палата ВС також вказала, що відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Непереконливими визнано доводи позивачки про заподіяння їй моральної шкоди внаслідок зайняття будинку військовослужбовцями ЗСУ, а не внаслідок зумовленої агресією російської федерації небезпеки, через яку позивачка з родиною змінила місце проживання.

Велика Палата Верховного Суду врахувала, що, будучи в пенсійному віці, позивачка переживає через витрати її заощаджень і вартості проданої, за її словами, квартири в Донецьку для придбання будинку та земельної ділянки в м. Красногорівці, де вона не змогла прожити навіть одного року. З огляду на такі життєві обставини, стан постійного стресу, нервозність та інші моральні страждання у позивачки могли розвинутися хвороби. Проте Велика Палата Верховного Суду не погодилася, що між цими стражданнями і захворюваннями, з одного боку, та діяннями саме України, з іншого боку, є причинно-наслідковий зв’язок. Немає жодних підстав вважати, що зазначені страждання та захворювання стали наслідком саме тимчасового перебування в будинку та на земельній ділянці позивачки військовослужбовців ЗСУ. Крім того, позивачка визнала, що змінила місце проживання до того, як у її будинку та на земельній ділянці тимчасово розмістилися українські військовослужбовці.

Саме собою тимчасове використання військовослужбовцями ЗСУ майна позивачки, підпорядковане виконанню як Збройними Силами України, так і позивачкою як громадянкою України конституційних обов’язків (статті 17, 65 Конституції України), не може бути діянням, яким позивачці завдана моральна шкода. За іншого підходу виконання конституційного обов’язку (ч. 1 ст. 65 Конституції України) кожним громадянином зумовлювало б завдання йому моральної шкоди, що не відповідає суті виконання цього обов’язку.

Постанова ВП ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 757/64569/16-ц (провадження № 14-19цс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114203267.

Верховний Суд