У січні 2023 року громадянка, яка раніше мешкала у Донецьку Б., звернулась до суду із позовом до держави російська федерація в особі посольства рф в Україні та просила у своїх інтересах та інтересах двох малолітніх дітей встановити факти, що мали юридичне значення, а саме, що внаслідок збройної агресії рф проти України вона з дітьми змушена була виїхати з міста Донецьк, та зобов’язати рф компенсувати завдану моральну шкоду у загальному розмірі 5 млн 528 тисяч 600 гривень (на час пред’явлення позову за офіційним курсом Національного банку України було еквівалентно 140 тисяч євро).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Б. зазначила, що внаслідок тимчасової окупації військами рф у лютому 2014 року частини території України вона з дітьми змушена була переселитись із міста Донецьк спочатку до міста Кременчук Полтавської області, надалі до Маріуполя, а згодом до Києва. 24 лютого 2022 року після повномасштабного вторгнення рф на територію України вони вкотре змушені були покинути місце проживання та переїхати до міста Тернопіль, де на даний час проживають як внутрішньо переміщені особи.

Внаслідок постійних переїздів вони втратили єдине житло (рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2017 року за її сином визнано право власності на двокімнатну квартиру в м. Донецьк, яку вимушені були покинути), позбавлені вільного спілкування з рідними та друзями, а також втратили налагоджений побут та місце праці. 

Рішенням суду першої інстанції від 21 квітня 2023 року позов задоволено частково. Встановлено факти, що мали юридичне значення. За завдану моральну шкоду з російської федерації на користь Б. стягнуто компенсацію у сумі 600 996 гривень, на її користь в інтересах двох дітей: 400 664 гривень і 200 332 гривень.

Не погодившись із судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу та просила дане рішення змінити і збільшити розміри компенсації моральної шкоди до вказаних у позовній заяві – 105 тисяч євро, а саме по 35 тисяч євро на кожного за наслідками вимушеного переселення у 2022 році з Києва до Тернополя, та додатково 35 тисяч євро особисто їй за наслідками вимушеного переміщення у 2014 році з міста Донецьк до міста Кременчук Полтавської області, а згодом до Києва.

В обґрунтування позову Б. зазначила, що, як встановлено місцевим судом, внаслідок збройної агресії рф вона з дітьми двічі вимушено переселялась: у 2014 році із Донецька, а у 2022 році – з Києвав. На час переїзду з Києвав до Тернополя молодшому сину виповнилось 8 років, а старшому – 13 років. У Києвів діти жили своїм свідомим життям: ходили до школи та на тренування, мали друзів і постійні соціальні зв’язки. При цьому діти усвідомлювали поняття своєї родини, повністю розуміли страх за своє життя та життя рідних і однокласників внаслідок збройної агресії. Тому вважала безпідставним висновок суду першої інстанції, що малолітні діти через свій вік не могли зазнати моральних страждань у такому розмірі. 

Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду, перевіривши матеріали цивільної справи в межах поданої апеляційної скарги, погодилась із висновком суду першої інстанції, що внаслідок збройної агресії рф громадянка Б. та її малолітні сини двічі вимушено переселялись: у жовтні 2014 року із тимчасово окупованого Донецька до м. Кременчука Полтавської області, потім до Києва, а у квітні 2022 року через повномасштабне вторгнення військ рф на територію України і активні бойові дії у Київській області – до Тернополя.

Також місцевий суд правильно виснував, що внаслідок збройної агресії рф проти України позивачці та її малолітнім дітям спричинена моральна шкода, що полягала в істотному порушенні їх конституційних прав.

Однак місцевий суд не врахував характер страждань позивачки та її малолітніх дітей, обсяг заподіяної їм шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, зокрема що громадянка Б. із двома малолітніми дітьми під час бойових дій довелось двічі вимушено переселятись.

Також суд першої інстанції не звернув увагу, що в позовній заяві Б. завдану дітям моральну шкоду пов’язувала з вимушеним переселенням у 2022 році з Києва до Тернополя.

Зважаючи на це, колегія суддів прийшла до висновку, що розмір компенсації з відповідача – держави рф на користь Б. та її малолітніх синів слід збільшити.

З огляду на наведене, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу Б. задовольнила частково. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди – змінила та постановила стягнути з держави російська федерація на користь громадянки Б. компенсацію за завдану їй моральну шкоду – 2 млн гривень та за завдану моральну шкоду малолітнім дітям – по 1 млн гривень на кожного.