Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду попередньої  інстанції, яким рівнянинові відмовлено у задоволенні позову до Рівненської міської ради та її виконавчого комітету про визнання приміщення житловим та визнання права на проживання у приміщенні.

Ще в квітні 2015 року Житомирський апеляційний адміністративний суд своєю постановою зобов’язав Рівненську міську раду розглянути питання за заявами рівнян, серед яких і позивач у справі, щодо переведення приміщень одного з гуртожитків у Рівному в жилі приміщення.

Оскільки це рішення суду міськрада не виконує, позивач спершу звернувся з позовом до місцевого суду, а отримавши відмову у задоволенні позову, оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції відмовила позивачеві у задоволенні апеляційних вимог з наступних підстав.

Позивач із 1978 року проживає в одному з гуртожитків м.Рівного та займає ліжко-місце у кімнаті загальною площею 12,1 кв. м, де мешкає ще один чоловік.

У квітні 2011 року Рівненська міська рада прийняла гуртожиток у комунальну власність міста та передала на баланс ЖКП.

Актом прийняття-передачі об’єкта в управління з управління (балансу) у вересні 2012 року гуртожиток переданий з балансу ЖКП в управління Об’єднання співвласників гуртожитку.

Суд також встановив, що в технічному паспорті гуртожитку приміщення, яке позивач просить визнати житловим, зазначається як «ізолятор».

Згідно з висновком експерта, кімната, на яку претендує позивач, не відповідає санітарним і технічним вимогам та не придатна для проживання і потребує приведення у відповідність до необхідним норм.

Згідно з п. 3, п. 11 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації  житлових прав мешканців гуртожитків», допоміжні приміщення гуртожитку — приміщення в гуртожитку, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку як житлового комплексу та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, сходові клітки, колясочні, кладові, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежилі приміщення в гуртожитку — приміщення адміністративного, господарського та іншого призначення (для проведення культурно-масових заходів, навчання, спортивних занять, відпочинку, громадського харчування, медичного і побутового обслуговування тощо), що входять до житлового комплексу гуртожитку, але не належать (не віднесені) до жилих (житлових) приміщень і є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин.

Апеляційний суд погодився з позицією суду попередньої інстанції про те, що оскільки нежиле приміщення, на яке претендує позивач, не є допоміжним в розумінні згаданого вище Закону та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин, тому на нього не поширюється передбачена п.7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації  житлових прав мешканців гуртожитків» заборона окремої приватизації.

Оскільки спірне приміщення належить до комунальної власності, прийняття рішення щодо нього належить до виключної компетенції міської ради, тому відповідачі у справі зобов’язані вирішити питання щодо використання спірного нежилого приміщення, відповідно до п.2 п. «а» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Нагадаємо, що відповідно до рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду орган самоврядування зобов’язано розглянути питання за заявами мешканців гуртожитку, у тому числі позивача у справі, щодо переведення нежилих приміщень гуртожитку в жилі приміщення.

Звертаємо увагу, що заселення в кімнату без переведення цього приміщення у житлове та подальший процес його приватизації є неможливими.