У межах спеціальної доповіді XI Міжнародного судово-правового форуму голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Лариса Рогач проаналізувала, яким чином розвиваються судова практика й законодавче регулювання, на прикладі застосування такого принципу цивільного законодавства, як добросовісність у межах господарських відносин.

Звернувшись до історичних витоків, доповідачка вказала на той факт, що римляни визначали право як мистецтво добра і справедливості: «Закон за своїм змістом і уособлює в собі цю справедливість. Якщо є якась норма права, то презюмується, що законодавець її передбачив для того, щоб чинити справедливо. Водночас уявлення про суди та суддів як лише про «вуста закону» теж певним чином уже змінилося. І право діє так, як його застосовують».

Як зазначила очільниця КГС ВС, забезпечення справедливого судового захисту є прямим обов’язком суду. Рішення, яке є формально законним, але не відповідає уявленням суспільства про справедливість, не досягатиме мети здійснення судочинства, тому принцип добросовісності, як і втілення справедливості, є наріжним каменем застосування цивільного права.

Крім того, з огляду на євроінтеграційні процеси українське законодавство узгоджується з європейськими нормами. Водночас зростають роль і значущість добросовісності поведінки сторін, які вступають, у тому числі, у господарські економічні відносини. І, відповідно, з’являються прагнення до захисту таких добросовісних осіб. Саме цими чинниками зумовлена зміна підходів і судової практики, починаючи з 2018 року.

Продовжуючи, Лариса Рогач проілюструвала ці зміни конкретними випадками з посиланням на важливі та актуальні судові рішення ВС.

Говорячи про розвиток інституту переддоговірної відповідальності, вона зазначила, що його існування не закріплюється в законодавстві, але він визнається доктриною і судовою практикою.

Наприклад, у Німеччині через відсутність у законодавстві загальних правил про генеральний делікт (тобто загального правила про відповідальність за шкоду на зразок ч. 1 ст. 1166 ЦК України) Рудольф фон Ієрінг розробив концепцію «culpa in contrahendo», відповідно до якої з початком переговорів сторони вступають у квазідоговірні правовідносини, а добросовісній постраждалій стороні належить позов про стягнення збитків. У 2002 році в Німеччині внесли зміни до Цивільного кодексу Німеччини й можливість виникнення обов’язків на стадії переговорів була закріплена в законі.

Втім, в інших європейських країнах, законодавство яких знало правила генерального делікту, потреби в доктрині «culpa in contrahendo» не було, бо застосовувалися саме ці правила на переддоговірній стадії також.

Цікаво, що в останній за часом західноєвропейській кодифікації – Цивільному кодексі Нідерландів 1992 року – законодавець передбачив загальну норму про відповідальність за заподіяння шкоди, спричиненої неправомірним діянням, проте утримався від включення до цього Кодексу будь-яких норм, що стосуються переддоговірної відповідальності. При цьому як основна причина вказувалася «зайва в Цивільному кодексі Нідерландів деталізація умов настання переддоговірної відповідальності». Внаслідок цього рішення подальший розвиток доктрини надано судам. Таким шляхом йде й Україна.

Так, Велика Палата ВС у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20, п. 6.20) сформулювала такий висновок: «Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов’язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори».

У постанові ВП ВС від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20, п. 37) щодо зазначеного підходу вказано: «… відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов’язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності».

Наведена правова позиція відображена також у постанові КГС ВС від 19 квітня 2023 року у справі № 910/17014/21 у спорі про стягнення авансового платежу, сплаченого в рахунок оплати вартості земельної ділянки.

Що ж стосується добросовісного набуття прав на нерухоме майно, то Лариса Рогач зазначила, що якщо є спір між добросовісною і недобросовісною особами, то з огляду на принцип добросовісності перевага надається добросовісній особі.

Водночас більш складною є ситуація, коли наявний майновий спір між двома добросовісними особами, тобто коли обидві особи стали жертвами незаконних дій третьої особи. У цьому контексті варто звернути увагу на правові позиції ВП ВС на користь добросовісного набуття прав на нерухоме майно.

Так, ВП ВС у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункти 5.60, 5.61) зазначила таке: «… якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому Реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень».

Необхідно звернути увагу, що ці висновки зроблені не тільки для добросовісного набуття права власності, а й інших речових прав. Тобто цілком можливе добросовісне набуття права іпотеки від особи, яка не була власником предмета іпотеки.

Зокрема, у постанові ВП ВС від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) йдеться про таке.

За обставинами цієї справи, господарський суд в іншій справі № 5023/5991/11 (про банкрутство) визнав фізичну особу – підприємця банкрутом та скасував арешти, накладені на майно боржника, й інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, зобов’язав нотаріуса зняти заборону на належне боржнику спірне нерухоме майно. Нерухоме майно боржника було продане на аукціоні (за відсутності в Державному реєстрі відомостей про іпотеку банку). Згодом покупець (переможець аукціону) продав майно відповідачу.

У справі, переглянутій ВП ВС, банк-позивач просив звернути стягнення на нерухоме майно.

Крім того, при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Наступна сфера, у якій застосовується принцип добросовісності, – публічні торги (аукціони). Незалежно від того, за якими правилами проводяться торги, їхньою кінцевою метою є бажання продати майно якомога дорожче. Це в інтересах усіх сторін: і боржника, і кредиторів.

Підхід ВП ВС до порушень процедури організації та проведення аукціону чітко викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21): «питання дотримання ліквідатором та організатором законодавчих приписів процедури організації та проведення аукціону у справі про банкрутство мають значення настільки, наскільки засвідчують добросовісність чи недобросовісність набувача майна. При формальному порушенні порядку проведення публічних торгів і недоведеності факту недобросовісної поведінки їх переможця таке порушення саме по собі не може спричинити негативні наслідки для переможця, добросовісність якого презюмується (постанова ВП ВС від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 57))».

«Захистом добросовісних набувачів майна опікується і законодавець», – зазначила Лариса Рогач.

28 березня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності суб’єктів державного сектору економіки», яким ч. 2 ст. 388 ЦК України доповнена абз. 2 такого змісту: «Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна».

Ця норма має доволі вузький зміст: стосується майна, проданого лише на електронному аукціоні та лише в порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Втім, за практикою ВС інтереси добросовісного набувача захищаються в більш широкому колі відносин.

У розрізі теми щодо застосування принципу добросовісності та способів захисту, які власник проданого на торгах майна може застосувати до недобросовісної особи, яка його придбала, Лариса Рогач проаналізувала постанову ВП ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21).

Детальніше з презентацією Лариси Рогач можна ознайомитися за посиланням – https://rb.gy/yz76v.

Виступ доступний за посиланням –  https://rb.gy/j6wxm.

Верховний Суд