КАС ВС зазначив, що при розгляді справ пов’язаних з оплатою праці військовослужбовців, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство застосовується лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (включаючи затримку виплати грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно) не регулюються положеннями спеціального законодавства.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Постанова КАС ВС №380/152/20 від 22.06.2023 року

Верховний Суд