Закладення фермерським господарством багаторічних насаджень на орендованій земельній ділянці, будівництво на ній господарських споруд та набуття на них права власності у встановленому законом порядку є правомірним, отже не може розцінюватися як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Розірвання договору оренди земельної ділянки у цьому випадку призвело б до порушення принципів “належного урядування” та Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З висновками Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеними в постанові від 24.01.2023 у справі № 924/403/22, погодився Верховний Суд (постанова від 05.04.2023).

До суду звернулася Розсошанська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області з позовом, в якому просила розірвати договір оренди землі, укладений між Ярмолинецькою районною державною адміністрацією та фермерським господарством (далі - ФГ), щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства. Також зобов’язати орендаря повернути цю земельну ділянку територіальній громаді. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що спірна земельна, яку було надано ФГ для ведення фермерського господарства, використовується орендарем не за цільовим призначенням, а як рілля для закладання багаторічних плодових насаджень, а також для зведення об’єктів нерухомості. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, Північно-західний апеляційний господарський суд у своїй постанові зазначив, що колегія суддів не вбачає порушень умов договору у використанні фермерським господарством орендованої землі для закладення багаторічних насаджень з водонакопичувальним басейном для організації системи їх крапельного зрошення, оскільки це є одним із видів використання землі в межах однієї категорії цільового призначення. Для організації використання орендованої земельної ділянки саме за таким видом використання відповідачем були отримані усі передбачені законодавством дозволи та виготовлені відповідні документи, які були досліджені під час розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції було взято до уваги, що згідно матеріалів справи члени фермерського господарства у встановленому законодавством порядку набули право власності на житловий будинок і господарські споруди, що не суперечить статті 5 Закону України "Про фермерське господарство". Цією нормою визначено, що громадяни, які створили фермерське господарство, мають право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса. Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Будівництво на орендованій земельній ділянці будівель та споруд, а також реєстрація права власності на них були погоджені з відповідними державними установами, а також органом місцевого самоврядування, що не надає цим об'єктам нерухомості статусу самочинного будівництва в розумінні ст. 376 ЦК України.  В свою чергу відповідними державними органами та в установленому законом порядку було здійснено реєстрацію права власності на ці об’єкти, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Північно-західний апеляційний господарський суд зазначив, що задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання повернути орендовану земельну ділянку передбачає повернення ділянки в тому ж стані, в якому вона була на момент її передачі в оренду, що тягне за собою, зокрема, знесення збудованих на ній об'єктів нерухомості. В свою чергу таке рішення призведе до безпідставного порушення прав інших учасників справи, а саме власників цих об’єктів – учасників фермерського господарства.

Переглядаючи у касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд погодився з їх висновками про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку. При цьому, у своїй постанові зазначив, що за встановлених судами обставин задоволення заявлених позовних вимог привело б до порушення принципів “належного урядування” та Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про необхідність дотримання яких неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях.

З повним текстом Постанови Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 924/403/22 можна ознайомитися за посиланням.