З уведенням в дію у 2019 році Кодексу України з процедур банкрутства було здійснено чергову спробу удосконалити інститути, пов’язані з банкрутством юридичних осіб та неплатоспроможністю фізичних осіб, основною метою яких є відновлення платоспроможності боржника – юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Застосовуючи норми цього Кодексу, суди здійснюють правозастосування для забезпечення мети законодавства – якнайповнішого задоволення вимог кредиторів боржника.

На цьому наголосив суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Олександр Банасько, виступаючи під час круглого столу, присвяченого українському та польському досвідові застосування інституту субсидіарної відповідальності акціонерів та менеджменту боржника.

Аналізуючи інструментарій захисту інтересів кредиторів, визначений законодавцем у Кодексі, спікер звернув увагу, що до них віднесено, зокрема, мораторій на задоволення вимог кредиторів, заходи забезпечення вимог кредиторів, інститут солідарної відповідальності керівника боржника, інститут субсидіарної відповідальності, визнання недійсними правочинів, продаж майна в електронній торговій системі.

За словами судді ВС, в основу інституту субсидіарної відповідальності законодавець поклав доктрину «зняття корпоративної вуалі». Ця доктрина відіграє ключове значення в судовій практиці України.

Крім того, розглядаючи такі справи, суди застосовують практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Лекіч проти Словенії» (скарга № 36480/07).

Олександр Банасько констатував, що з моменту введення в дію КУзПБ кількість справ щодо притягнення до субсидіарної відповідальності значно зросла. До того ж є позитивною динаміка справ, у яких приймаються рішення про задоволення таких заяв.

За чинним законодавством України нормативне регулювання зводиться до того, що інститут субсидіарної відповідальності застосовується виключно в процедурі ліквідації. Суддя зауважив, що донедавна право на звернення із заявою про покладення субсидіарної відповідальності мав лише ліквідатор, але Законом України від 20 березня 2023 року № 2971-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» правом на звернення з такою заявою, окрім ліквідатора, наділено також і кредитора. Це по-перше. А по-друге, законодавець жорсткіше підійшов до питання суб’єктів відповідальності та визначив: у разі встановлення вини доведення до банкрутства до субсидіарної відповідальності притягаються засновники (учасники, акціонери), керівники боржника, а також інші особи, які своїми діями чи бездіяльністю спричинили доведення боржника до банкрутства. Крім того, розмір субсидіарної відповідальності визначається з різниці між сумою вимог кредиторів та ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

У національному правовому полі субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства розуміється як відповідальність за зловживання суб’єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам.

Однією з перших розглянутих Верховним Судом справ щодо субсидіарної відповідальності була справа, за результатами якої на директора товариства була покладена відповідальність у розмірі 9,5 млн грн. Підставою для покладення на керівника цього підприємства субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника стало протиправне виведення відповідальними особами з обігу підприємства-боржника коштів, що призвело до неспроможності виконання ними своїх грошових зобов’язань (постанова КГС ВС від 30 січня 2018 року у справі № 923/862/15).

Також Олександр Банасько проаналізував постанову КГС ВС від 22 квітня 2021 року у справі № 915/1624/16. У цій справі за доведення до банкрутства визначені такі суб’єкти субсидіарної відповідальності: засновники (учасники, акціонери), керівники боржника, а також засновники та керівники іншого товариства, засновником якого був боржник і якому було передано єдиний ліквідний актив останнього.

У практиці Верховного Суду є ціла низка справ, пов’язаних із покладенням субсидіарної відповідальності на органи місцевого самоврядування. За наявності боргових зобов’язань у комунального підприємства (засновником якого є орган місцевого самоврядування) перед кредиторами засновник ухвалює рішення про вилучення активів зі статутного фонду комунального підприємства та утворення нового комунального підприємства, яке фактично розпочинає свою діяльність без будь-яких зобов’язань. При цьому попереднє комунальне підприємство залишається з борговими зобов’язаннями, але без будь-яких активів.

У постанові КГС ВС від 6 грудня 2022 року у справі № 908/802/20 ідеться про те, що розмір субсидіарної відповідальності на засновників і директорів товариства становив 80 млн грн. У цій справі суди встановили, що дії відповідачів щодо доведення товариства до банкрутства були свідомі й послідовні – про це свідчить втрата всього належного підприємству майна, виведення всіх грошових коштів, фіктивне переоформлення на підставних осіб прав учасника, кінцевого бенефіціара та керівника товариства, переховування від ліквідатора фінансово-господарської документації товариства.

Також спікер звернув увагу на постанову судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 20 жовтня 2022 року у справі № 911/3554/17 (911/401/21) щодо ставки судового збору за подання до господарського суду заяви (ліквідатора) про покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб. Верховний Суд констатував, що заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну в доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному ст. 7 КУзПБ, і судовим збором не оплачується, оскільки таку оплату не передбачено Законом України «Про судовий збір».

Олександр Банасько зазначив про те, що застосування інституту субсидіарної відповідальності є складовим елементом принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора в ліквідаційній процедурі. «Іншими словами, якщо ліквідатор за наявності підстав не вживав дієвих заходів щодо притягнення до субсидіарної відповідальності винних осіб і не встановлював відповідних фактів під час розгляду справи, то суд не затверджує ліквідаційний баланс і не припиняє відповідну юридичну особу», – резюмував спікер.

Насамкінець суддя ВС окреслив коло проблемних питань субсидіарної відповідальності. Серед них – недостатнє нормативне врегулювання цього інституту, зокрема щодо розміру відповідальності та можливості її зменшення залежно від поведінки, розміру частки і наявності впливу на прийняття негативних управлінських рішень засновниками й керівниками. Інші проблемні питання стосуються винагороди арбітражному керуючому залежно від вартості фактично отриманих грошових коштів, величини судового збору і відповідальності за непередання бухгалтерської та фінансової документації керівниками й засновниками боржника тощо.

Із презентацією Олександра Банаська можна ознайомитися тут: https://cutt.ly/CwqETKSb.

Круглий стіл «Субсидіарна відповідальність акціонерів та менеджменту: український та польський погляди» організував в онлайн-форматі проєкт ЄС «Право-Justice» спільно з Інститутом дослідження банкрутства, реструктуризації та неплатоспроможності (Польща).

Верховний Суд