Обмеження проїзду мешканцям центральної частини міста Львова до своїх помешкань прямо суперечить нормативному акту вищої, ніж оскаржуваний, юридичної сили. Виконавчим комітетом Львівської міської ради не дотримано вимог для здійснення втручання держави у право на мирне володіння майном.

Короткий виклад обставин справи

Позивач є співвласницею квартири у центрі міста Львова, яка розташована у пішохідній зоні, а тому для можливості користування транспортними засобами позивача та інших членів її родини, які проживають з нею потрібно було отримати перепустку на в’їзд у цю зону.

Позивач та її батько отримали перепустки на в’їзд у пішохідну зону терміном на один рік з 01 серпня 2018 року по 01 серпня 2019 року.

Рішенням Львівської міської ради від 03 грудня 2018 року № 1287 затверджено Положення про порядок в’їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова.

Пунктом 4.8 вказаного Положення встановлено, що перепустка на право в’їзду транспортних засобів категорії “В“ у пішохідну зону чинна два календарних роки та видається на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку).

У зв’язку із закінченням 01 серпня 2019 року терміну дії виданої позивачу перепустки, вона отримала нову зі строком дії з 10 липня 2019 року до 10 липня 2021 року.

З метою усунення обмежень у користуванні транспортним засобом батьком позивача, вона відмовилась від виданої їй перепустки на користь свого батька, а 10 серпня 2019 року повторно звернулася із заявою про видачу перепустки для в’їзду на територію пішохідної зони центральної частини м. Львова.

Однак, їй було відмовлено у видачі перепустки на наступний період з тих підстав, що за вказаною у зверненні адресою вже видано перепустку на автомобіль її батька, покликаючись на пункт 4.8 Положення № 1287.

Позивач, вважаючи, що пункт 4.8 Положення № 1287 порушує право її власності та інших власників транспортних засобів, які проживають у центральній частині міста Львова, яка є пішохідною зоною, в частині обмеження права користування належними їм транспортними засобами, в тому числі для доїзду до належних їм об’єктів нерухомого майна, використання для власних потреб тощо, паркування на спеціально облаштованих стоянках у пішохідній зоні, та принципу верховенства права в Україні, звернулася до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у задоволенні її позову відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду скасовано, позов задоволено.

Виконавчий комітет Львівської міської ради з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду не погодився та звернувся у Верховний Суд з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції.

Висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Колегія суддів у своєму рішенні зазначила, що Львівська міська рада, приймаючи положення про те, що перепустка на право в’їзду транспортних засобів категорії “В“ у пішохідну зону видається на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку) не довела, що мала на меті збереження культурної цінності центральної частини міста Львова, не надала конкретних доказів того, як саме обмеження кількості автомобілів збереже культурну цінність міста або навпаки їй зашкодить.

КАС ВС дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції законно і обґрунтовано задовольнив позов і визнав протиправним та нечинним пункт 4.8 Положення № 1287, в частині видачі перепустки на право в’їзду транспортних засобів категорії «В» у пішохідну зону на один автомобіль для одного житлового приміщення (квартири, житлового будинку), а отже – залишив без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року.

Постанова КАС ВС від 26 квітня 2023 року у справі № 1.380.2019.003908.