«Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, прийнятий у 1993 році, і досі є одним із найзатребуваніших у справах з іноземним елементом», – на цьому наголосила суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Юлія Черняк під час міжнародної конференції «Тридцять років польсько-українського договору про правову допомогу: оцінка ефективності в цивільних і господарських справах».

Доповідачка зауважила, що на сьогодні в Україні міжнародно-правове регулювання міжнародного цивільного процесу здійснюється на чотирьох рівнях: рівень Гаазької конференції з міжнародного приватного права і ООН; рівень Ради Європи; рівень двосторонніх договорів про правову допомогу у цивільних і сімейних справах; рівень договорів СНД (після прийняття Закону України «Про зупинення та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (від 1 грудня 2022 року) дія договорів не поширюється на відносини з  рф та республікою білорусь).

Загалом на сьогодні в Україні є чинними 24 договори про правову допомогу, частину з яких уклали у 2000-х роках. А от польсько-український договір став одним із перших подібних документів, укладених після поновлення незалежності України. Затребуваність цього Договору важко переоцінити, адже більшість справ, які розглядаються в межах цивільного судочинства за участю іноземного елемента, були так чи інакше пов’язані з Республікою Польща. Наприклад, за останні 5 років (згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень) таких справ зареєстровано понад 2 тис., і питома вага їх розглядалася відповідно до Договору 1993 року. З 2012 року по 2023 рік (станом на 24 лютого) польські суди за посередництвом Міністерства юстиції України передали на розгляд українських судів 256 клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та 826 судових доручень про вручення судових документів і зібрання доказів у цивільних справах на підставі цього Договору.

На думку Юлії Черняк, однією з переваг Договору є те, що він уніфікує норми про міжнародну підсудність, адже визначення компетентного суду, ймовірно, – одне з найскладніших питань, які виникають при відкритті проваджень і подальшого розгляду по суті справи з іноземним елементом.

Зацікавленість аудиторії викликала судова практика КЦС ВС, у якій застосовуються правила Договору. Найчастіше це сімейні, спадкові справи та справи, що випливають із деліктних правовідносин, з іноземним елементом. Суддя також проаналізувала міжнародні справи, у яких питання компетентності суду українські суди вирішили відповідно до встановлених Договором критеріїв громадянства суб’єкта спірного правовідношення (forum nationalis) і місця вчинення делікту (forum delicti commissi).

«Існує багато критеріїв визначення міжнародної підсудності, які збігаються з Договором, проте за нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» (2005 року) принцип громадянства поступається принципу місця проживання суб’єкта спірного правовідношення. Це загальна тенденція розвитку міжнародного цивільного процесу», – акцентувала Юлія Черняк.

Окремо обговорили проблеми щодо конкуренції юрисдикцій (lis alibi pendens) та їх вирішення. Часто позивачі можуть зловживати правом вибору суду, і це стає причиною появи таких явищ, як forum shopping (пошук найзручнішого суду) та race to a friendly court (пошук дружнього суду). Застосування правил Договору нейтралізує проблему конкуренції юрисдикції, адже пріоритет у вирішенні спору (якщо позови є тотожними) має суд тієї держави, яка раніше розпочала розгляд справи. До речі, зміни до Закону України «Про міжнародне приватне право», які були внесені у 2022 році, конкретизували процесуальні наслідки врегулювання проблеми конкуренції залежно від стадії цивільного процесу.

Іншою важливою ознакою Договору (особливо враховуючи час його прийняття – 1993 рік) є встановлення правил міжнародної договірної підсудності у двох категоріях справ – тих, що виникають із зобов’язальних правовідносин, та у трудових спорах. Пізніше ці правила конкретизовано Законом України «Про міжнародне приватне право» та укладеними Україною у 2000-ті роки Гаазькими конвенціями.

Беззаперечною перевагою Договору є також те, що він регулює питання про визнання й виконання іноземних судових рішень. Документ зобов’язує держави визнавати і виконувати судові рішення інших держав, але разом з тим чітко окреслює межі такого визнання та вичерпний перелік підстав для відмови у визнанні й виконанні судового рішення. Доповідачка проаналізувала практику судів України щодо застосування статей 49-51 Договору у системному зв’язку з нормами ЦПК України, Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року і Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року.

«У найближчій перспективі двосторонні договори про правову допомогу будуть застосовуватися в судовій практиці, але все більшу роль відіграватимуть багатосторонні конвенції, оскільки вони є новішими і враховують позитивний досвід регламентів ЄС, орієнтуються на їхній зміст», – наголосила Юлія Черняк.

Із презентацією Юлії Черняк можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/b7qVJXO.

Верховний Суд