Проблеми у сфері міжнародного цивільного процесу та міжнародного приватного права у відносинах між Україною та Польщею все частіше постають перед юристами-практиками, а також у судах. Про те, як вирішують такі питання українські суди, говорили судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ірина Литвиненко та Олена Білоконь на польсько-українській конференції «Судова співпраця в цивільних справах у польсько-українських відносинах».

Ірина Литвиненко зазначила, що суди України широко застосовують Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований Постановою ВР України від 24 травня 1994 року № 3941-ХІІ. Навіть під час воєнного стану Україна намагається дотримуватись умов цього Договору, а саме виконувати судові доручення про вручення документів та проведення окремих процесуальних дій, витребування інформації тощо.

На кінець 2022 року у Польщі проживало приблизно 2,3 млн українців, і ця цифра має тенденцію до збільшення. Тож, зауважила доповідачка, збільшуватиметься й кількість випадків застосування судовими та позасудовими органами обох сторін норм згаданого Договору.

Суддя ВС розповіла про найпоширеніші випадки застосування судами України його норм. Стаття 15 Договору передбачає, що документи, засвідчені належним чином в одній із країн, визнаються на території іншої країни без будь-якого додаткового засвідчення. Зокрема, у справі № 548/1923/21, посилаючись на зазначену статтю, районний суд вказав, що свідоцтво про шлюб, видане в Республіці Польща, є дійсним на території України і не потребує додаткового оформлення чи засвідчення. Також у справі № 591/7778/19 районний суд задовольнив позов про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. У цій справі позивачка й дитина були громадянами України, а шлюб – зареєстрований на території Польщі.

Згідно зі ст. 20 Договору, якщо порушення справи належить до компетенції органів обох країн, а відповідне клопотання подано до органу однієї з них, то компетенція органу іншої виключається. Відповідачкою у справі № 760/25600/20 про розірвання шлюбу була громадянка Польщі, а шлюб був зареєстрований в Україні. Суд першої інстанції позов про розірвання шлюбу задовольнив. Апеляційний суд це рішення скасував та залишив позов без розгляду, зазначивши, що юрисдикційно компетентним судом у справі буде суд тієї з держав, до якої було раніше подано відповідний позов. Відповідачка звернулася до польського суду раніше, ніж позивач у цій справі до суду України.

Схожі висновки викладені в постанові КЦС ВС від 17 жовтня 2018 року у справі № 604/614/17. «Ця постанова ілюструє, що базовим принципом вирішення проблеми "конкуренції міжнародних юрисдикцій" ("паралельних судових процесів") є принцип "Qui prior est tempore, potior est jure" ("Хто раніше за часом, той є першим у праві"). Він означає, що законну перевагу в продовженні судового процесу має суд тієї держави, який першим відкрив провадження в тотожній справі», – сказала Ірина Литвиненко.

Також вона звернула увагу на справу, у якій вирішувалося питання підсудності українському суду спору про визнання батьківства дитини, яка народилася в Польщі, а її батьки – громадяни України. В іншій справі український суд розглядав позов про поділ майна подружжя (квартиру в Україні), шлюб між яким укладений на території Республіки Польща.

У справі № 442/3168/18 суд розглядав позов про відшкодування шкоди громадянином Польщі, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди на території України. Суд із посиланням на статті 1, 35 Договору розглянув справу та задовольнив позов.

Олена Білоконь розповіла польським колегам, що суди України розглядають справи попри воєнний стан у країні, зокрема КЦС ВС ухвалив перше рішення після початку війни вже 28 березня 2022 року, коли ворог перебував на околицях Києва. «Ми виконуємо свою роботу і вдячні громадянам, які наближають нашу перемогу. Також ми вдячні польському народу за допомогу в усіх галузях, у тому числі щодо надання правової допомоги», – сказала суддя. 

У доповіді вона звернула увагу на основні процесуальні моменти, що стосуються визнання і виконання рішень польських судів в Україні. Одне з них – визначення компетентного суду, оскільки в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду може бути відмовлено, якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду України. Доповідачка зауважила про важливість того, що в зазначеному Договорі, укладеному між Польщею та Україною, детально врегульовано питання компетентного суду в різних категоріях справ: у сімейних, майнових, спадкових тощо.

Як приклад вона навела постанову КЦС ВС від 11 липня 2022 року у справі № 761/11623/17. Суд, надаючи дозвіл на виконання рішення польського суду на території України, визнав компетентним Окружний суд у місті Кракові для розгляду спору щодо виконання договору оренди між польським та українським суб’єктами господарювання.

Крім того, щоб надати дозвіл на виконання рішення іноземного суду на території України, суд має переконатися, що немає рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили. Також у задоволенні відповідного клопотання може бути відмовлено, якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді. Олена Білоконь зазначила, що, проаналізувавши судову практику, вона не знайшла рішень українських судів про відмову в наданні дозволу на примусове виконання рішення польського суду з тих підстав, що тотожна справа розглядалася або розглядається судом України. 

«Це, серед іншого, вказує на те, що Україна сумлінно виконує укладений із Польщею Договір про надання правової допомоги», – сказала вона. Суддя додала, що КЦС ВС скеровує практику судів першої та другої інстанцій на те, що вони повинні відмовляти у відкритті провадження або залишати позов без розгляду, якщо відомо, що спір між тими самими сторонами з того самого питання вже розглядається польським судом. Як приклад доповідачка навела постанову КЦС ВС від 17 жовтня 2018 року у справі № 604/614/17 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2022 року у справі № 760/25600/20.

Також Олена Білоконь наголосила, що як указаним Договором про надання правової допомоги, так і нашим національним законодавством передбачено, що суд може не надати дозвіл на виконання рішення польського суду, якщо встановлено, що сторона була позбавлена можливості захищати свої права в судовому процесі. КЦС ВС у своїй практиці послідовно наголошує, що  однією з необхідних передумов для визнання і виконання рішення суду Договірної Сторони є надання стороні можливості захисту своїх прав при розгляді справи по суті, що передбачає, зокрема, отримання виклику в судове засідання своєчасно і належним чином.

Угода між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Республіки Польща про застосування двомовних бланків клопотань про надання правової допомоги у цивільних справах, укладена 10 січня 2011 року, на виконання п. 3 ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, передбачає, що під час вирішення клопотань про надання правової допомоги між сторонами можливі відносини безпосередньо через обласні управління юстиції з боку України та голів окружних судів Республіки Польща з боку іншої сторони.

За даними Міністерства юстиції України за період із 2012 по 2022 роки українські суди опрацювали 816 доручень про правову допомогу (з них 29 доручень – у важкий 2022 рік).

Така правова допомога в ряді випадків надавала можливість дійти висновку, що сторона, яка не брала участі в розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, та  ухвалити рішення по суті. Зазначене свідчить про ефективність безпосередніх відносин щодо надання правової допомоги у цивільних справах.

Під час вирішення клопотання про надання дозволу на виконання рішень польських судів в Україні суттєвим є питання перевірки повідомлення належним чином про дату і місце розгляду справи сторони, яка не була присутньою  в судовому засіданні і проти якої ухвалено рішення.

Як правило, суди визнавали належним відповідне повідомлення, якщо воно відбулося шляхом виконання українськими судами доручень польських судів про надання правової допомоги на вручення судової кореспонденції або вчинення окремих процесуальних дій (постанови від 2 вересня 2019 року у справі № 442/6702/15-ц, від 18 червня 2020 року у справі № 643/449/17, від 11 липня 2022 року у справі № 761/11623/17). В ряді випадків суди брали до уваги процесуальну поведінку  відповідача, щодо якого ухвалено рішення (оскарження стороною судового рішення, подання заперечення) як доказ обізнаності боржника із триваючим судовим процесом (постанова від 29 травня 2019 року у справі № 466/10361/15-ц).

Вирішуючи питання щодо належного повідомлення сторони про судовий розгляд, суди брали до уваги положення п. 2 ч. 2 ст. 51 укладеного між Польщею та Україною Договору про правову допомогу, яким передбачено, що до клопотання про визнання і виконання рішення подається документ, який підтверджує, що сторона, стосовно якої винесене рішення і яка не брала участі в розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно із законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене.

З огляду на це положення міжнародного договору в окремих справах  КЦС ВС вважав, що порядок повідомлення учасника справи про судовий процес  і вручення цій особі судової повістки регулюється правом держави, суд якої вирішує справу по суті (lex fori). Наприклад, керуючись  вимогами ст. 11355 ЦПК Республіки Польща, суди перевіряли, чи встановила особа, яка була повідомлена про розгляд справи польським судом, уповноваженого на ведення справи або на отримання кореспонденції в Польщі (постанови КЦС ВС від 16 лютого 2022 року у справі № 461/8156/17,  від 12 березня 2018 року у справі № 450/3035/14).

Також, враховуючи, що Україна та Республіка Польща є учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція), в ряді випадків суди керувались нормами цієї Конвенції щодо перевірки належного повідомлення учасника.

Захід, який організували Академія Леона Козьмінського у Варшаві та проєкт ЄС в Україні «Право-Justice», відбувся в режимі офлайн (у Варшаві) та онлайн-режимі.

Презентація Ірини Литвиненко – https://bit.ly/41w4oL4.

Верховний Суд