Під час Всеукраїнського семінару для суддів і помічників суддів господарських судів «Захист права власності у практиці господарських судів» суддя Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич висвітлив актуальну практику ВС.

Насамперед він акцентував на питанні щодо належності способів захисту порушених прав. Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі ВС від 8 травня 2018 року у справі № 910/1607/17 сформульовано підхід, згідно з яким спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права й характеру порушення, а також правовій меті, до якої прагне суб’єкт захисту, враховувати наслідки, які спричинило порушення.

При цьому, розглядаючи справу, суд має з’ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним – позовні вимоги не підлягатимуть задоволенню. Водночас якщо спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним і не суперечить закону, а закон або договір не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Відповідна правова позиція викладена в постановах ВП ВС від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14244/20.

Також Віталій Уркевич звернув увагу на практику ВС щодо захисту права власності у сфері державної реєстрації речового права. Зокрема, суддя зазначив, що в ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

• судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
• судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
• судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

У постанові КГС ВС від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 вказано на те, що ухвалення зазначених судових рішень має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за їх наявності). Якщо ж на момент ухвалення судового рішення речові права та їх обтяження відсутні, визнання припиненими таких прав не вимагається. Такого висновку КГС ВС дійшов у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 916/1988/20.

ВП ВС у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20 конкретизувала цю позицію, зауваживши, що скасування державної реєстрації речових прав має бути пов’язане з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама собою державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття такого права.

Тож положення абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Крім того, спікер зупинився на питанні визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Так, ВП ВС у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та від 2 жовтня 2019 року у справі № 814/2030/17 визначила, що такі спори є цивільно-правовими.

Разом із тим спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства у разі, якщо оскаржуються дії державного реєстратора щодо розгляду заяви позивача про виключення запису з Державного реєстру речових прав і такий спір не стосується речових прав чи обтяжень на нерухоме майно третіх осіб. Зазначена правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц.

Із презентацією Віталія Уркевича можна ознайомитися за посиланням – https://bit.ly/3I5alqD.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Юрій Власов під час лекції зосередився на практиці Верховного Суду щодо віндикаційного і негаторного позовів та визнання права власності.

Віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України), як зауважив лектор, – це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об’єкта права власності у володіння власника. Суддя ВП ВС виділив такі ознаки віндикаційного позову: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Розмежовуючи володіння рухомим і нерухомим майном, Юрій Власов звернув увагу на п. 43 постанови ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), у якому йдеться про те, що для володіння рухомим майном важливо встановити факт фізичного утримання речі, і про те, що володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

У п. 114 постанови ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Доповідач зупинився також на визначенні належного способу захисту. У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Негаторний позов (ст. 391 ЦК України) – це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов’язані із порушенням володіння. Юрій Власов окреслив такі ознаки негаторного позову: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.

Лектор зауважив, що умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає. При цьому захист прав та інтересів позивача надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути виявлені порушення. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, суд визначає дії, які має вчинити або не вчинювати відповідач для усунення порушень, і строк виконання цих дій.

Суддя ВП ВС акцентував на тому, що віндикаційний та негаторний позови – це класичні види речових позовів, які пред’являються, якщо між сторонами спору існують абсолютні (речові) відносини, тобто між позивачем і відповідачем немає будь-якого договору або недоговірного зобов’язання.

«Віндикаційні та негаторні вимоги є взаємовиключними і не можуть бути заявлені в одному позові. Визначальним критерієм їх розмежування є наявність або відсутність в особи володіння майном на момент звернення з позовом до суду», – сказав Юрій Власов. Він зупинився також на правильному застосуванні позовної давності до спірних правовідносин. Так, на вимоги за віндикаційним позовом поширюється загальна позовна давність. Водночас негаторний позов не підпадає під дію позовної давності: доки триває порушення, негаторний позов може бути подано незалежно від моменту виникнення права на нього.

Детальніше з практикою Верховного Суду стосовно віндикаційного і негаторного позовів, визнання права власності, а також із належними способами захисту можна ознайомитися в презентації Юрія Власова - https://bit.ly/3Xb3foL.

Також лектор відповів на запитання учасників семінару, які стосувалися практики Верховного Суду.

Захід, організований Одеським регіональним відділенням НШСУ, відбувся 6 лютого 2023 року в онлайн-режимі.

Верховний Суд