Спір між боржником у виконавчому провадженні та приватним виконавцем про стягнення безпідставно набутих коштів не є спором з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору й підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом публічного акціонерного товариства до приватного виконавця про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння цими коштами.

Місцевий суд загальної юрисдикції відмовив у відкритті провадження, мотивуючи тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Апеляційний суд скасував ухвалу місцевого суду й направив справу для продовження розгляду. Не погоджуючись із цим судовим рішенням, приватний виконавець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Касаційний цивільний суд у складі ВС передав справу на розгляд ВП ВС задля вирішення питання стосовно предметної юрисдикції розгляду спору.

ВП ВС у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір щодо оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, ухваленої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, який орган, у тому числі суд якої юрисдикції, видав виконавчий документ, що перебував на примусовому виконанні в державного виконавця.

Водночас ВП ВС констатувала, що, за змістом позовної заяви, предметом спору в цій справі є не оскарження дій / бездіяльності відповідача (приватного виконавця) як суб’єкта владних повноважень, а неправомірність та безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, які належать позивачу, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Велика Палата ВС виснувала, що фактично спірні правовідносини в цій справі стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав. Окрім того, спір у цій справі не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічноправових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки вимоги про оскарження дій приватного виконавця не є предметом розгляду в цій справі, ВП ВС погодилася з висновком апеляційного суду про те, що позов у цій справі не може бути віднесений до адміністративної юрисдикції як такий, що підлягає розгляду адміністративними судами на підставі ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» і ч. 1 ст. 287 КАС України.

Однак предметом розгляду у справі не є заявлені на підставі ст. 339 ГПК України вимоги про оскарження дій приватного виконавця під час виконання судового рішення в господарській справі, тому спір сторін у цій справі не може бути віднесений до господарської юрисдикції лише на тій підставі, що судове рішення ухвалено за правилам ГПК України.

Велика Палата ВС звернула увагу й на важливий процесуальний аспект у визначенні юрисдикції суду з розгляду цього спору. Слід розрізняти підсудність справи за скаргою на дії / рішення державного / приватного виконавця, які подаються за ч. 1 ст. 339 ГПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції за правилами ГПК України, від справи, пов’язаної із цивільно-правовим спором, а саме стягнення безпідставно набутих грошових коштів на підставі норм ЦК України.

Оскільки в цій справі спірні правовідносини пов’язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем (фізичною особою) йому грошових коштів, то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. При цьому з урахуванням відсутності між сторонами господарських правовідносин, як і спору про право, який виник з таких правовідносин, відсутності імперативних норм процесуального закону про зарахування такого виду спору до юрисдикції господарських судів, спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Тож з огляду на суб’єктний склад спору (участь фізичної особи – приватного виконавця), предмет позову (повернення безпідставно набутого майна) та характер спірних правовідносин (приватноправовий) Велика Палата ВС встановила, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Отже, Суд залишив касаційну скаргу приватного виконавця без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Постанова ВП ВС від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107651454.

Верховний Суд